Європейська культура епохи Відродження та Нового часу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Реферат

з дисципліни “Зарубіжна культура”

тема

« Європейська культура епохи Відродження та Нового часу»

2010

Зміст

1. Передумови епохи Відродження

2. Гуманізм як ідеологія Відродження

3. Реформація і особливості розвитку її культури

4. Науково-технічний переворот та формування світогляду Нового часу

5. Основні художні стилі XVII-XVIII ст.

1. Передумови епохи Відродження

Епоха Відродження – період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії. Відродження поділяється на 4 етапи: друга половина ХІІІ -XIV ст. – проторенесанс (передвідродження); XV ст. – раннє Відродження, кінець XV ст. – перша третина XVІ ст. – Високий Ренесанс; XVІ ст. – пізній Ренесанс. Сам термін «Відродження» (фр. Renaissance, від лат. renascor – відроджуюся) введено в ужиток у XVІ ст. живописцем та істориком мистецтва Джордано Вазарі, який хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій.

За своїм характером епоха Відродження (або Ренесанс) є перехідною. З нею пов’язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу.

Саме тому епоха Відродження була спрямована на пошук індивідуальності, прагнула усвідомити та обґрунтувати незалежну гідність індивідуальної думки, способу життя. У ХІІІ ст. з’являються поняття «особа» й «особистість». У добу, що передувала Відродженню, «всі співали в унісон», тобто на один голос, не виявляючи індивідуальності. Наукові відкриття Джордано Бруно про безкінечність Всесвіту, існування невідомих на цей час планет в межах Сонячної системи, обертання Сонця і зірок навколо осі, математичні розрахунки Паоло Тосканеллі, який висунув ідею про можливість дістатися Індії західним шляхом (його картами користувався Колумб). Все це відкривало можливості пізнання світу.

В Італії раніше, ніж в інших європейських країнах, почався процес розкладання феодальних і зародження нових, буржуазних відносин. Для Італії характерний ранній і дуже швидкий розвиток міст. Тут зіграло свою роль вигідне географічне положення, що зробило країну головною торговою посередницею між Сходом і Європою (виникає безліч італійських торгових факторій, у тому числі й у Криму: Кафа – Феодосія, Солдайя – Судак, Балаклава). Концентрація капіталу дозволила перейти від торговельних операцій до кредитних. Італія – батьківщина банківської справи («банк» від італ. Banco: лава, конторка – малася на увазі лава міняйл).

Багата верхівка включала різноманітні елементи суспільства. Характерна особливість ранньої буржуазії – складна економічна база (торговельні, банківські операції, мануфактура, земельна власність).

Розкіш нових багатіїв обумовлювала попит на архітекторів, художників, поетів. Правителі потребували секретарів, майстерних дипломатів, юристів. Діловим людям був необхідний штат службовців. У містах зростала потреба у лікарях, вчителях, нотаріусах. Таким чином з’являється інтелігенція, яка відіграла провідну роль у формуванні культури Відродження. Вона, з одного боку, обслуговувала пануючий клас, виражала його інтереси, а з іншого – поповнювалася вихідцями з різних станів суспільства, була пов’язана з традиціями народної культури.

Водночас створенню нового мистецтва сприяло захоплення італійців античністю. Архітектура Ренесансу відродила античні колони і пілястри, деякі декоративні форми, які створили стиль Ренесансу. У скульптурі майстри, схиляючись перед античним мистецтвом, беруть сюжети з античної історії та міфології. Найпоширеніший матеріал скульптура – мармур. Використовуються також дерево, бронза, глина. Майстри прославляли людину. Епоха титанів, як називають добу Відродження, подарувала загальновизначних геніїв: Леонардо да Вінчі, Мікеланджело і Рафаеля.

2. Гуманізм як ідеологія Відродження

Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) спочатку виникає як світське вільнодумство епохи Відродження. Започаткований у середині XVI ст. передовими мислителями Італії, він швидко поширився по всій католицькій Європі й став головною течією в тогочасному духовному житті, впливаючи на філософську, етичну, естетичну думку, на мистецтво Відродження впродовж XIV- XV ст.

Важливу роль у формуванні ренесансного гуманізму відіграла антична традиція, схиляння перед досягненнями древніх греків і римлян. Гуманісти не просто дуже багато робили для збереження, вивчення древніх рукописів, пам’ятників мистецтва, вони вважали себе прямими спадкоємцями античної культури з її абсолютно іншим, ніж християнське, ставленням до життя.

Основною ознакою культури Відродження, на противагу церковно-феодальній культурі, є її світський характер. Люди Відродження піддавали критиці систему феодального світогляду, їм були чужі його ідеали і догми (ідея «гріховності» людини, її тіла, пристрастей і прагнень). Систему нових поглядів визначають як антропоцентризм (від грец. anthropos – людина і центр). Людина, а не божество, стоїть в центрі світогляду гуманістів. Ідеал гуманістичної культури – всебічно розвинена людська особистість, здатна насолоджуватися природою, любов’ю, мистецтвом, досягненнями людської думки, спілкуванням з друзями.

Ще однією особливістю був індивідуалізм. Не походження людини, а її розум і талант, заповзятливість пов