Інтелектуальний характер прози Томаса Манна

Вступ

Світову літературу XX століття неможливо уявити без великого німецького письменника Томаса Манна. Його кращі романи та новели належать до найвищих художніх досягнень.

Критики, відзначаючи недостатню соціальну значимість його творів, писали, наприклад, що у більшості своїх романів (“Чарівна гора”, “Йосип і його брати”, “Доктор Фаустус”) Томас Манн залишається в колі культурно-історичних і психологічних проблем. Філософським і естетичним спорам, що ведуть його герої, письменник прагне надати епічного розмаху, не зважаючи на те, що доля історії формується не тут, не в цьому вузькому світі, де люди не діють, а міркують. Але письменник щиро й чесно прагне розібратися в тому, що відбувається, він болісно шукає відповідей на животрепетні питання сучасності й у першу чергу на питання про долі культури. У цьому цінність його творчих пошуків.

Томас Манн ввійшов у літературу в ті часи, коли в ній переважав декадентський вплив, коли значне місце посіла антигуманістична проповідь Ніцше, коли оспівували смерть, тримали орієнтацію на реалізм і висували на перший план “чисте мистецтво”.

Його інтерес до психоаналізу, романтизму, навіть до мистецтва та музики, були окремішніми моментами на тлі його служіння бюргерству. Бюргерство - основна тема його творчості. І якщо часом у його творчості бюргер і художник вступали між собою в конфлікт, кінцева правда для Томаса Манна була на боці бюргера, справжньої інтелігентності. Саме в той рік, коли молодий автор писав перші свої новели, він познайомився з творами Ніцше, і знайомство це виявилось дуже важливим і взагалі для його духовного розвитку, і зокрема для тематики й стилю ранніх його новел.

Філософія Ніцше приваблювала Манна тим, що протестуючи проти брехливої моралі буржуазного суспільства та проти немічного, позбавленого значних ідей декадентського мистецтва, вона сама була махровою квіткою декадансу, отруйною, як показав досвід двадцятого століття, квіткою, що була позбавлена позитивної, цілісної ідеї, називаючи істину, справедливість усього лише втішливими ілюзіями людства, убачала єдине виправдання для життя, котре не визнає моралі і є безжалісним, утім, представляючи собою явище естетичне. Протестом, але не тільки цим. Людині, котра побачила на прикладі своєї родини, що ланцюг бюргерських чеснот не такий уже й непорушний, імпонувала рішучість, з якою ця філософія протиставляла мораль і життя. А крім того, для юнака, уже, судячи з його перших новел, який зіштовхнувся з жорстокістю життя в сфері, що посідає у свідомості людей його віку особливо велике місце, одкровенням було саме це переконане протиставлення моральності ідеї вищої, безжалісної “правоти бутя”. Але любов молодого Томаса Манна до філософії Ніцше була, при всій її проникливості, любов’ю без довіри. “Я майже нічого не приймав у нього на віру, - писав він, згадуючи про ті часи, - і саме це надавало моїй любові до нього глибини”. Зміст цього визнання, як ми побачимо згодом, яснішає при знайомстві з першими кроками Томаса Манна в літературі - новелами, написаними в дев’яностих роках, хоча імені Ніцше в цих новелах ми не знайдемо. Т Манн відкрив себе ще раніше, ніж Ніцше, і це відіграло найважливішу роль у формуванні його уявлень про зразок художньої форми.

Характерними ознаками творчого стилю видатного письменника Томаса Манна була неквапливість розповіді та дуже детальний опис власне процесу осягнення розумом дійсності, що сполучалися з аналітичним підходом, елементами іронії та емоційністю.

Томас Манн описував зіткнення ідей, а не тих реальних сил, що стояли за ідеями. Наслідок цього - певна умоглядність його художніх творів. Але інший наслідок такого “лабораторного” методу, такої звички розумового художника оперувати ідеями, показувати їх образно, через конкретні ситуації, відкриваючи читачеві глибокі психологічні взаємозв’язки ідей, - це підвищена чутливість Томаса Манна саме до їхніх взаємозв’язків, його уміння побачити часом хитку межу між красою і жорстокістю, мистецтвом і варварством, щирим поривом і низькою демагогією.

Школа, що її пройшов письменник, допомогла йому рано, задовго до того, як Гітлер прийшов до влади в Німеччині, побачити, який небезпечний, згубний для Європи, для людства є дурман фашистської ідеології і відстала пасивність, що потурає цій ідеології. У цьому сенсі його “лабораторний метод” загартував письменника для боротьби проти фашизму.

Характеристика прози Томаса Манна

У своїх творах Манн показував кризовий стан світу і людей XX століття, що втратили стійкість традиційних орієнтирів, долю культури і європейської цивілізації, їх несумісність з усіма формами диктату. Головний сюжет романів Манна — моральні, духовні і інтелектуальні пошуки європейського інтелігента, природа сучасної індивідуалістичної свідомості (з комплексом ніцшеанських проблем), що загрожує небезпекою трагічної замкнутості.

Проаналізувавши творчий шлях письменника, я помітила, що уже в ранніх творах Томаса Манна помітні дві тенденції, що визначили проблематику й поетику всієї його творчості. Це, по-перше, настанова на успадкування здобутків класичної літератури XIX століття. З цього боку на твори молодого письменника суттєво вплинули Лев Толстой, Іван Тургенєв і представники французького натуралізму — Еміль Золя та інші. Друга тенденція полягала у наслідуванні модерної доби, основою для чого стали творчості трьох інших німецьких письменників і філософів — Артура Шопенгауера, Ваґн