Антропологічна концепція розвитку культури – зв’язку людини з природою

Реферат на тему:

«Антропологічна концепція розвитку культури – зв’язку людини з природою»

Антропологічна концепція розвитку культури – зв’язку людини з природою

Антропологічну концепцію розвивав американський етнограф д. Кребер, доповнивши її теорією стилів фундаментальних форм культури. Вчений вважав, що стиль властивий всім великим культурам та їх основним формам, поширюючи поняття стилю на науку, ідеологію, мораль і спосіб життя. Визначають стиль епохи або цивілізації, на його думку, геніальні особи, які вносять істотний вклад у розвиток тієї чи іншої галузі культури. Володіючи значним етнографічним матеріалом, американський вчений зробив вдалу спробу узагальнити різні стилі локальних культур і сформулювати концепцію стилів загальнолюдської цивілізації.

Серед різних концепцій культури вагоме місце посідає соціологічна. Вона представлена в працях багатьох вчених, зокрема П. Сорокіна (1889—1968), Г. Маркузе, Т. Адорно та ін. Сутність соціологічної концепції полягає в тому, що культура розглядається як цілісне утворення, складна ієрархічна система культурних і соціальних систем. Так, відомий соціолог культури Питирим Сорокін (російський вчений-емігрант, згодом — президент американської соціологічної асоціації) сформулював теорію суперсистем культури. Він виділив три основних типи культури, що лежать в основі суперсистеми. Серед них чуттєвий тип, для якого властиве чуттєве сприймання навколишнього світу; ідеаціональний тип, для якого характерний раціональний підхід до дійсності; та ідеалістичний тип, що ґрунтується на інтуїтивістському методі пізнання. Кожна форма культурної суперсистеми, зокрема мова, мистецтво, мораль, релігія, філософія тощо, має свою першооснову, яка складає матеріальне й ідеальне начала. Саме ці начала визначають тип культури і відповідний йому світогляд. Культурну систему П. Сорокін розглядає як вихідний і вирішальний фактор соціального розвитку. "Саме культурний фактор, — пише він, — здійснює визначальний вплив на появу, існування і структуру соціальних груп (систем), а не навпаки..."

Сорокін відкидає концепцію локального розвитку культур, відстоюючи принцип історичного коловороту суперсистем. Культура одного народу взаємозв'язана з культурою іншого. Контакти між культурами були завжди і стають тепер більш інтенсивними. Характеризуючи соціальну і культурну динаміку, Сорокін пише: "Зрозумез слів, що соціокультурні феномени міняють свої позиції як у Дзичному, так і в соціальному просторі. Вони неперервно мігрують, ч Ркулюють і пересуваються з місця на місце, від однієї групи до юі, від одного класу до другого, назад і вперед, згори вниз в різнотному стратифікованому соціокультурному універсумі. Авто-І ленінський комунізм, безрукавки, короткі зачіски, ванни і радіо, джаз і губна помада, теорії революції і симфонії Бетховена, захисні тарифи і теософія — всі ці практично культурні об'єкти і цінності рухаються із Сполучених Штатів у Китай, з Відня в Сідней і Калькутту, з Детройта в Москву, від вищих класів до нижчих, з міст до сіл, від аристократів до пролетаріату і навпаки".

Розвиток науки, філософії, моралі, релігії, мистецтва, як правило, пов'язаний з досягненнями культури минулого. Вся історія соціокультурного світу, на думку П. Сорокіна, проявляє себе як завжди нова, невичерпна у своїй творчій здатності, різноманітності, перетвореннях і відмінностях у будь-який момент свого існування. У будь-якій сфері культури часто нова система замінює віджилу. "Певні стилі у мистецтві, наприклад готична архітектура, — пише вчений, — виникли, розвивались, досягли повного розквіту і тоді, вичерпавши свої можливості, зупинялись або муміфікувались в епігонських повтореннях, або гинули, давши простір новому стилю". Це саме властиве й іншим сферам культури, в тому числі й економічній політиці, соціальній організації суспільства,тощо.

Аналізуючи динаміку культури, П. Сорокін ставить питання: в якому напрямку відбуваються зміни у цій сфері людського буття? На його думку, нинішня пануюча матеріальна суперсистема поступово замінюється релігійним, ідеалістичним типом культури. Занепад сучасної західної культури створює можливість появи іншої культурної системи. Прихід нової суперсистеми, зумовленої дією "принципу іманентних змін", означатиме народження нової культури, що здатна виправити, якось оновити "ту систему культури", що деградує. Цикл культурних процесів відбувається у власному колі, проходить "у холостому русі", відірвано від суспільної практики. В кінцевому підсумку, на думку П. Сорокіна, одні ідеї породжують і за­мінюють інші ідеї.

Увагу багатьох дослідників привертає криза сучасної західної; культури. Г. Маркузе, Т. Адорно та інші вчені пов'язують виникнення кризи з такими сутнісними характеристиками культури, як ре-і пресивність та раціональність. Руйнування традицій, раціоналізм, проникнення наукових методів пізнання в усі сфери знання не лише! підірвали, на думку Г. Маркузе, основи діяльності та емоційний свіїї людини, але й придушили утопію, фантазію, спричинили кризу вірш Все це привело до появи глибоких внутрішніх суперечностей у сфер культури.

Основною суперечністю культури вважається суперечливість між високою (елітарною) і низькою (масовою) культурами. Теоретично обґрунтувати виникнення цієї суперечності і розкрити її сутність намагався іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет (1883—1955). У своїй книзі &