Нові дослідження Волчанського городища

Серед різноманіття старовин Дніпровського лісостепового Лівобережжя значний інтерес дослідників привертаютьпам'ятники cалтовскої археологічної культури. Одним з найцікавіших об'єктів цього культурного кола ,являється відкритеще в початку ХХ в. В.А.Бабенко Волчанське городище [Багалей Д.И.,1905.-С.24]. Він же в 1903 р. провів перші невеликі розкопки. Автор відзначав складність оборонної системи городища, що складається з трьох ліній захисту, створених по системі "рів-вал". Дослідник відзначав наявність на вершині внутрішнього валу залишків кам'яної стіни [Бабенко В.А.,1905.-С.363-368].

У перші післявоєнні роки пам'ятник зновпривертає до себе увагу дослідників, більшість зіз яких обмежуються його оглядом і зборомпідйомногоматеріалу. Серед них необхідно згадати В.А.Бабенко і И.И.Ляпушкина, які включили Волчанськоє городище в загальніогляди салтовських пам'ятників [Бабенко В.А.,1947.-С.15; Ляпушкин И.И.,1961.-С.200-201], а також Н.Т. Евстропова, що проводили в околицях Волчанська інтенсивні розвідки [Евстропов Н.Т.,1958.-С.204]. Обстеження городища і збори підйомногопідіймального матеріалу проводили В.К.Михеев і Б.А.Шрамко, які в середині 60-х рр. досліджували залишки чорнометалургічного горна на сусідньому селі [Шрамко Б.А., Міхеєв В.К.,1969.-С.78-81]. Приблизно в цей же час городище було оглянуте С.А.Плетневой, яка дала його якнайповніший опис [Плетнева С.А.,1967.-С.34-35].

Більшість відомостей про Волчанськом пам'ятнику зібранів монографії Г.Е.Афанасьева, що присвячена населенню лісостепової зони басейну Середнього Дону. Автор відносить його до ІІІ типусалтовських городищ (по запропонованій ним класифікації) і вірно відзначає, що всі виводипопередніх дослідників про характервдачу, датуванню і конструкції оборонних зміцнень єлише попередніми, оскількиспеціальні розкопочні роботи на нім не проводилися [Афанасьев Г.Е.,1987.-С.111-112.-Рис.64].

У 1994-1995 рр. Середньовічна експедиція Харківського держпедуніверситета проводила охоронні стаціонарні археологічні дослідження Вoлчанского ранньосредньовічного комплексу, в рамкахяких були проведені розкопки території городища і його зміцнень [Колода В.В., 1995; 1995; 1996]. старовина археологічна городище волчанське

Само городище займаєвисокий 40-45-метровий мис правого берега р. Вовча. Зі сходу і заходу він обмежений глибокими балками. ВУЗЬКИЙ перешийок з'єднує майданчик мису з корінним берегом. Люди і час не пощадили пам'ятник. Багатьох років тут працював завод будматеріалів, що знищив частинумису в процесі виробництва винищити. До моменту дослідження від не раз згадуваних попередниками трьох концентрично розташованихвалів збереглися у відносній цілості лише центральне зміцнення та вали з підлоговогобоку. Дві лінії оборони зруйновано з південної і південно-східної сторін (Рис.1).

Одержані в результатірозкопок матеріали свідчать про відсутність культурного шару в центральній частинігородища. Лише по краях території центрального двору, що захищається, виявлені окремі знахідки, що відносяться до салтово-маяцької культури [Колода В.В., 1994.-С.10-14; 1995.-С.3-6]. Найбільший інтерес представляєсама система оборонних споруд. Дослідження підтвердили наявність навкологородища трьох рубежів. Центральне місце займаєфортеця, кільцева стіна якої мала протяжність 330-350 м. Роботами в розкопках № 2 і 3 була виявлена конструкція її нижньої частини(верхня знищена відкриттям).

Основу кріпосної стіни складали зовнішній і внутрішній багатошарові панцирі із забутовкою простору між ними.

Матеріали, отриманіпри дослідженні західної частиниоборонних ліній, свідчать, що Фундамент внутрішнього панцира покоївся на глиняному фундаменті-"подушці". Вона була споруджена поверх шару похороненого ґрунту. Глибина її залягання складала 0,45 - 0,7 м. Тут в чистому шарі глини знаходилисярвані камені пісковика. Лише одиничнимпоодиноким зіз них була доданаформа паралелепіпеда. Поверх цього шару знаходивсяще один, що складається з шматків чистої крейди. Потужність останнього складала 0,15 м. Крупні шматки крейди цього будівельного горизонту скріпляли крейдяним або вапняним розчином. На користь такого припущеннясвідчить те, що деякі ділянки цього шару були монолітом, хоча зовнів нім чітко простежувалисяокремі шматки. Можливо, що ця крейда для підвищення міцності просочувалася водою і утрамбовувалася. Над ним знаходивсяперебував ще один шар чистої глини /0,1 - 0,2 м/. А вище за нього - чорноземний шар з численнимивкрапленнями крейдяної крихти. Відзначимо, що на захід від описаного внутрішнього панцира глиняна "подушка" дещо продовжуваласяі як би підстилала забутовку. Протеоднак, тут в глину була доданадрібнакрейдяна крихта. Загальнаширина цієї "подушки" складала 3,2 - 4,5 м (Рис.2,а,б).

Зовнішній панцир в розкопці № 2 (Рис.1) фіксувався лінією крупних піщаникових каменів, що покояться, в основному, на шарі хоронитиме грунти. Лише деякі з них лежали на передматерику, зачистці профілю північної брівки виявлено поглиблення від стовпової ямки, заповнене чистим чорноземом. Ймовірно, зовнішній панцир в західній частинікріпосної стіни був плотом з опорними стовпами (типутипа українського "тину"). Для міцності конструкції лозиниобмазували сумішшю глини і крейди. Фрагменти такої обмазки знайдені в забутовці міжпанцирного простору. Нижній край плоту із зовнішнього боку зміцнювався рваними шматками пісковика (Рис.2,а,б).

Міжпанцирний простір був забутовано неодно