Особливості формування геокультури

Особливості формування геокультури

План

Вступ

1. Культура й географічні образи

2. Геокультурні образи

3. Геокультурні образи й цивілізаційні границі

4. Структура геокультурного простору: приклад Візантії

5. Геокультура й образно-географічна картина миру

6. Використані терміни

Література

Вступ

Образ геокультури є максимально дистанційним й опосередкованим поданням "рельєфу" культури. Геокультура щодо цього - процес і результат розвитку географічних образів у конкретній культурі, а також певна традиція осмислення цих образів. У сукупності вони створюють геокультурний простір - систему стійких культурних реалій і подань на певній території, що формуються в результаті взаємодії різних віросповідань, традицій і норм, ціннісних установок, структур сприйняття - тобто картин миру. Інтерпретація культурно-географічних образів означає перехід на метарівень щодо процесів репрезентації суспільних явищ.

1. Культура й географічні образи

У традиційних суспільствах семіотичні коди географічного простору часто мали синкретичний й унікальний характер. Вирішальна трансформація відбулася в Новий час, коли розробка картографічних проекцій визначила універсальні способи його репрезентації. Подальший розвиток образів географічного простору пов'язане з їхньою відомою автономізацією: вони стають у деякому змісті відособленою "географічною" субкультурою, що співвідноситься з іншими системами соціальних подань. У той же час виникають самостійні типи географічних просторів - політико-географічні, культурно-географічні, соціально-географічні, економіко-географічні - які репрезентуються специфічними системами образів. Більшість сучасних цивілізацій і культур як би експортує свої образи географічного простору, які взаємодіють із чужорідними образами, породжуючи гібридні, композитні сполучення. На традиційний фізико-географічний простір накладаються численні "шари" різних по походженню й способам функціонування образів. Проблема полягає в тім, щоб установити механізми й канали трансформацій геокультрного простору. Так, на рівнях країни, регіону, невеликої місцевості можуть формуватися принципово різні образи географічного простору.

2. Геокультурні образи

Образ геокультури розглядається в першу чергу в контексті процесів глобалізації й регіоналізації. Варто говорити про множинні геокультури. Певне місце, регіон, країна мають свій геокультурний й одночасно образно-географічний потенціал. Геокультурний потенціал виміряється силою проєцируемих зовні спеціалізованих географічних образів, які співіснують і взаємодіють у різних геокультурных просторах. Геокультурний образ - це система найбільш потужних, яскравих і масштабних знаків, символів, характеристик, що описує особливості розвитку й функціонування культур і цивілізацій. Геокультурні образи ставляться по перевазі до екзогенних географічних образів, тобто до таких, у формуванні яких більшу роль грають суміжні (сусідні) образи. Наприклад, у формуванні геокультурного образа України "беруть участь" географічні образи Євразії, Східної Європи, Балтійського й Чорноморського регіонів, Кавказу. Геокультурні образи визначають глобальні стратегії поводження найбільш великих політичних, економічних і культурних акторів. Так, політичне домінування Китаю в Східній, Південно-Східній і Центральній Азії протягом тривалого історичного періоду було засновано на трансляції й осіданні (седиментації) китайських культурних цінностей й образів на нових територіях й, найчастіше, на досягненні панування.

Іноді роль геокультури, "випромінюючої" свої образи, виконують великі й світові релігії. Безсумнівними геокультурами є іслам, буддизм, католицтво, протестантизм. До геокультурам ставиться й більшість імперій, що формують свої культурні кола (геокультурні периферії). Наприклад, у Середні століття виразні геокультурні периферії були створені Візантійська імперія й Арабській халіфат. "За спиною" подібних імперій є, як правило, велика цивілізація, що породжує одну або декілька геокультур.

3. Геокультурні образи й цивілізаційні границі

Цивілізації й культури можна розглядати як географічні образи, які як би заряджають навколишній їхній простір, поляризують його. Під геоцивілізаційним простором можна розуміти систему великих цивілізаційних "ядер" і різного роду цивілізаційних зон, чиї типології безпосередньо не залежать від реальних географічних відстаней, що відокремлюють їх від того або іншого "ядра". Вибухові й динамічні, часто нестійкі й слабко оформлені, навіть вторинні цивілізації формуються на глобальних культурних границях. Такі, наприклад, російська й латиноамериканська цивілізації, які періодично страждали, відповідно, "євроманією" й "нордоманією". Автентичність будь-якої цивілізації перевіряється через їх "розміщення" у власному географічному положенні, у його усвідомленні як природного цивілізаційного фундаменту. Така, звичайно, європейська цивілізація, чиє географічне положення стало її самою ємною характеристикою й, по суті, її визначенням. Знову виникаючі, молоді цивілізації як би живляться чужими геоцивілізаційними границями, будучи самі в широкому змісті границями. Але в міру їхнього становлення чужі границі відкидаються, політичні границі перетинаються - у такий спосіб формується нова