Культура Київської Русі та середньовічна культура Західної Європи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Реферат

з дисципліни “Українська та зарубіжна культура”

тема

«Культура Київської Русі та середньовічна культура Західної Європи»

ЗМІСТ

1. Вплив християнства на розвиток культури Київської Русі

2. Особливості культури Галицько-Волинського князівства

3. Особливості європейської середньовічної культури

4. Освіта та наука середньовіччя

5. Лицарство як явище європейської культури

1. Вплив християнства на розвиток культури Київської Русі

Християнство поширювалося в Україні задовго до його офіційного запровадження. Ще у 860 р. були хрещені київські князі Аскольд і Дір, прийняла християнство княгиня Ольга,більша частина княжої дружини за її часи також була християнською. В усіх країнах Європи до кінця Х ст. відбувався процес християнізації. Тому язичницьку Русь вважали «поганою». До того ж волхви нерідко примушували удільних князів приносити у жертву чужинців – християн. Вибір релігії візантійського зразку пояснювався давніми відносинами Русі з цією країною, а також підпорядкованістю церкви візантійським імператорам. Невипадково Володимир прийняв церковне ім’я Василій (василевс).

Християнство було офіційно запроваджено Володимиром Великиму 988 р. Запровадження християнства на Русі піднесло її міжнародний авторитет, вирішило проблему об’єднання язичницьких культів, сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, літератури та нової техніки, архітектури, іконопису, мозаїки. Зміцнювалися культурні зв’язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на Русі було запроваджено церковний візантійський календар, культ «чудотворних» ікон, культ святих та ін.

На запрошення князя Володимира до Києва приїхали візантійські майстри, які почали будувати кам’яні споруди та храми, прикрашати їх фресками, мозаїкою, іконами. Проповідниками християнства спочатку були греки та болгари. Першим митрополитом на Русі став у 1047 році Іларіон. При церквах створювалися школи.

Культурного розквіту Київська Русь досягла за часи правління Ярослава Мудрого, який зібрав навколо себе освічених людей (Іларіона, Нестора-літописця, Никона та ін.). Було укладено перший літописний звід. Ярослав заснував школу на 300 дітей, де вони навчалися грамоті та іноземним мовам. При княжому дворі створювалися книгосховища, бібліотеки, архіви.

Велике значення у поширенні наукових знань мала діяльність монастирів. Головним був Печерський монастир під Києвом, засновником якого був чернець Антоній. У ХІ ст. на території Києво-Печерського монастиря виник своєрідний центр підготовки вищого духовенства, лікарів, перекладачів, діячів мистецтва. У 1086 р. онучка Ярослава Ганна створила при Андріївському монастирі школу для дівчат. Монастирі були також центрами літописання. Найвидатнішим вітчизняним літописом є «Повість врем’яних літ», серед її авторів – ченець Києво-Печерського монастиря Нестор (1113 р.).

Велику роль у організації чернецтва зіграв ігумен Феодосій. Серед монахів було розповсюджено вчення ісихазму (також запозичене з Візантії).

Православна церква пристосувалася до умов Русі. Були канонізовані слов’яни: Ольга, Володимир, Борис, Гліб, Антоній, Феодосій Печерський та ін.; служба велася слов’янською мовою. Усе це зумовило поширення християнства на інші регіони Русі, хоча в деяких містах нову релігію запроваджували силою (Новгород).

Після прийняття християнства на Русі поширюється нова писемність. Брати Кирило та Мефодій на основі грецького письма створили азбуку – кирилицю , яка складалася з 43 знаків.

З Візантії та Болгарії до Русі перейшла церковна література: Святе Письмо , агіографи (житія святих), патерики (розповіді про ченців-аскетів), кормчі книги (пам’ятки церковного права, церковні статті), філософськи твори; історичні хроніки та ін. Богослужіння проводилося на старослов’янській або церковнослов’янській мові, на її основі розвивалася церковна писемність. Перший руський список Євангелія виконав дяк Григорій на замовлення новгородського воєводи Остромира. Звідси й назва – «Остромирове Євангеліє» (1056-57 рр.). «Ізборник Святослава», укладений для київського князя Святослава (1073 р.), містив твори як церковно-релігійного характеру, так і публіцистичні твори.

Розвивалася і оригінальна література. Першим відомим письменником творів церковно-повчального характеру був митрополит Іларіон, який написав «Слово про закон і благодать» ( 1037-1050 рр.), де відзначив велич руського народу та церкви.

На початку ХІІ ст. було написане «Повчання Володимира Мономаха своїмдітям»,в якому автор закликає жити у мирі, бути вірними слову, допомагати бідним, забороняє карати на смерть і нагадує, що без волі Божої у світі ніщо не відбувається.

Видатним філософом і літератором був Даніїл Заточник, автор «Слова Даніїла Заточника», у якому він високо цінує розум і мудрість, використовує афоризми античних філософів. На початку XIII ст. склався «Києво-Печерський патерик», який містив уривки з «Повісті врем’яних літ» та описував деякі історичні події.

Справжнім шедевром давньоруської літератури є «Слово о полку Ігоревім», створене невідомим автором у ХІІ ст. та присвячене невдалому походу князя Ігоря проти половців. У 40-х роках ХІІІ ст. було написано «Слово про погибель рус