Генезис та етапи культурної еволюції

Реферат на тему:

«Генезис та етапи культурної еволюції»

Для того, щоб краще зрозуміти сутність культурної еволюції як процесу формування поведінки людини, звернемось до її генезису.

У тваринному світі є також позагенетичний спосіб передавання досвіду від однієї особини до іншої. Наприклад, досліди з вищими мавпами свідчать про те, що їх молена навчити використовувати знаряддя праці і навіть користуватись примітивною мовою глухонімих. Мавпа, яка знає мову глухонімих, може навчити її інших особин. Це дало підставу деяким авторам говорити про існування у тварин елементарної культури чи пракультури. Тварини мають елементарний засіб передавання досвіду, однак тут відсутні позагенетичні засоби закріплення цього досвіду всередині виду чи популяції. У людини з виникненням виробничої діяльності з'явились й інші, крім статевих клітин, матеріальні структури, в яких фіксувався і з якими, разом з тим, передався від покоління до покоління попередній досвід. Такими матеріальними структурами були виготовлені знаряддя. З початком фіксування у засобах виробничого досвіду кожне нове покоління, вступаючи у життя, одержало у своє розпорядження матеріалізований досвід попередніх поколінь, збагачувало його і передавало далі. Виникнення нового засобу фіксування і передавання досвіду мало своїм наслідком появу особливого матеріального процесу — еволюції знарядь. Врешті-решт розвиток знарядь праці приходив у суперечність з морфологічною будовою організму людини і починав вимагати приведення його у відповідність з потребами дальшого прогресу. І ця суперечність долалась з допомогою грегарно¹ -індивідуального добору. Про природний індивідуальний добір не може йти мови, бо здатність до виробничої діяльності не давала ніяких біологічних переваг індивіду, та наявність їх в об'єднанні людей робила всіх членів колективу, разом взятих, більш здатними до пристосування. Специфіка цього добору була в тому, що його спрямування визначалося не особливостями середовища, а особливостями процесу еволюції знарядь. Відтоді, як виникла еволюція знарядь праці, головний напрям розвитку організму пішов по лінії не прямого пристосування до середовища, а пристосування його до виробничої діяльності і тільки тим самим до середовища. У силу всього цього даний добір можна характеризувати як виробничий. Особливостями виробництва визначалось те, що добір був не індивідуальним, тобто та зграя перед людей краще пристосувалась до середовища і виживала, яка мала досконаліші знаряддя праці. Виробничий прегарно-індивідуальний добір був особливою формою, якісно відмінною від форм природного добору. І спроби поставити його в один ряд з добором, що призвів до пристосування одного виду тварин до життя у норах, іншого — до життя на деревах, не мають під собою ґрунту. Під впливом виробничої діяльності змінювалась і сама організація перед людей — від зграї (біологічної) до суспільства (соціальної)х

Взаємини у зграї будуються, як правило, на принципі домінування сили. Виготовлення знарядь праці передбачає ускладнення центральної нервової системи, передусім головного мозку, здатність до тонших і точніших рухів, але аж ніяк не розвиток м'язів. Взаємини, що існують у зграї на основі сили, з певного моменту зробили фактично неможливим розвиток виробничої діяльності. Треба було або відмовитись від удосконалення знарядь праці, а отже, від адаптації до оточуючого середовища (що означало б припинення еволюції виду і його деградацію), чи обирати інший шлях — вийти за межі біологічної організації до соціальної, де провідними відносинами стають виробничі, які й визначають особливості поведінки людей, передусім рівний доступ до їжі.

Поступово формуються комуналістичні відносини, тобто рівноправний доступ всіх членів колективу до існуючої власності: їжі, знарядь праці, одягу тощо, які зустрічаються у народів, що перебувають у першій фазі первісного суспільства. Велику роль у нейтралізації біологічного індивідуалізму і формуванні суспільних відносин (спочатку як відносин рівноправ'я) відіграли табу. Табу становили собою норми поведінки, що виражались у забороні якоїсь дії. Ця норма начебто із зовні нав'язувалась суспільству якоюсь сторонньою силою, з якою не можна було не рахуватись. Так виражала себе громадська воля. Об'єднання, в яких табу порушувалося, зникало з неминучістю. Суспільні відносини остаточно утвердились, коли вимоги колективу до індивіда стали внутрішньою потребою кожного члена, причому сильнішою за його біологічні інстинкти. Це трапилося десь 40—35 тис. років тому. З цього часу культурна еволюція почала визначати розвиток людства, який пішов швидшими темпами, збільшилося число альтернативних форм поведінки людини у взаємовідносинах з навколишнім середовищем.

Відзначаючи особливості культурної еволюції, ми підкреслювали, що вона грунтується на збереженні знань, надбанні нових і передаванні їх наступним поколінням. Щоб зберегти і розвинути всю свою нову суспільну сутність, соціалізувати в належному напрямку кожного індивіда, людству треба було передати йому всю сукупність свого соціального життя — виробничі здібності, принципи взаємин (табу), а також духовний світ, що почав формуватись: думки, почуття, стани людей. У верхньому палеоліті (35 тис. років тому) виникла ситуація, за якої значна частина суспільної життєдіяльності не могла бутизакодована, втілена і передана існуючими засобами. Які ж засоби мала в наявності культурна еволюція на вищез