Методологічні засади розуміння національної культури

Реферат на тему:

«Методологічні засади розуміння національної культури»

Методологічні засади розуміння національної культури

Культура українського народу розвивалася не ізольовано від культур інших народів, а перебувала, закономірно, в контексті світового культурологічного процесу. Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, переймаючи і творчо осмислюючи надбання інших народів. Цим самим вони розвивали не лише національну культуру, але й зробили вагомий внесок у скарбницю світової. Характерною особливістю української культури є її відкритість і стабільність, здатність сприймати й українізовувати різні культурологічні впливи. Завдяки цьому українська культура протягом своєї історії двічі змогла відродитись і зберегти духовний генофонд нації в умовах колоніального гніту.

Українська культура століттями розвивалась в лоні литовської, польської, російської. Тому вона оцінювалась окремими дослідниками як похідна та "провінційна". На розвиток української культури негативно впливала відсутність власної державності, єдиної національної політики в галузі культури. В умовах колоніальної залежності сковувався творчий дух і самобутність нації, гальмувались або ставали неможливими культурні процеси.

Здобуття Україною незалежності, розбудова самостійної держави, зростання самосвідомості нації і складний процес переходу до нового суспільства на зламі епох вимагають нового висвітлення культурологічних проблем, відкривають нові обрії розвитку української культури. Все це зумовило зростання інтересу до історії та проблем української культури, який, на жаль, задовольняється недостатньо, оскільки в науковому плані особливості української культури досліджені фрагментарне.

Розкрити сутність і національні особливості української культури можна на основі сучасної теорії культури, яку прийнято називати культурологією. Це порівняно молода наука, хоча своїми витоками вона сягає аж до античного світу. Серед перших дослідників, які користувались терміном "культурологія" при аналізі проблем культури, був американський антрополог Леслі Уайт (1900—1975 рр.). Цей термін вийшов за академічні межі й набув значного поширення після публікації праць Л. Уайта, в яких була викладена загальна теорія культури і обґрунтована її об'єктивність.

Проблема систематизації культури і розкриття її структури є досить складною. Це обумовлено тим, що людство нагромадило величезні матеріальні й духовні цінності, створені в різні епохи різними народами, котрі тепер стали загальнолюдським культурним сплавом. Крім того, культурний процес — це жива людська діяльність, що опирається на культурну спадщину 1200 поколінь людського роду, які збагатили культуру своїми знаннями, творчістю, новими відкриттями, досвідом, навичками і вміннями. Через обмін цінностями культури розкривається зміст культурного прогресу.

Сучасній науці вдається виявити і проаналізувати структурні частини культури. Для цього важливо знайти обґрунтований критерій такого поділу. Структурні частини культури в наш час прийнято виділяти на основі її носіїв. На цій підставі в культурі правомірно виділяти світову і національну культури. Світова культура — це синтез кращих зразків національних культур різних народів, що стали загальнолюдським надбанням. Національна культура є синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей і класами даного суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність та оригінальність виявляються в духовній сфері, перш за все в мові, літературі, музиці, живописі, філософії, традиціях, релігії. Матеріальну сферу національної культури складають лад економічного життя, традиції праці й виробництва, культура господарювання тощо.

За конкретними носіями виділяється культура міська і сільська, класова і етнічна, професійна і молодіжна, культура сім'ї чи окремої людини. Загальновизнаним є виділення непрофесійної культури, яку іноді називають народною творчістю. Відомий російський вчений Н.О. Лосський підкреслював, що "національна культура стає відомою в цілому світі лише тоді, коли цінності, розвинуті в ній, стають досягненням всього людства". Перш за все світове значення мала культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму. В наш час таке значення притаманне культурам Англії, Франції, Німеччини, Америки. Світового звучання поступово набуває й українська культура.

Проблема співвідношення національного, інтернаціонального і класового в культурі — актуальна і досить складна проблема сучасності. При розгляді цього питання важливо мати чіткі критерії і об'єктивно історичний погляд на культуру, позбавлений ідеологізації та політичних пристрастей. Абсолютизація принципу класового підходу, що панувала в СРСР, веде до перекручень і нівелювання національного у розвитку культури. Протиставлення національного інтернаціональному, загальнолюдському, приводить до самоізоляції культури і в кінцевому підсумку до ЇЇ деградації.

На основі різновидностей людської діяльності сучасна наука виділяє дві форми культури: матеріальна і духовна. Зрозуміло, що цей поділ доволі умовний, оскільки в реальному житті ці форми культури взаємопов'язані.

До матеріальної культури належать такі її різновиди: культура праці й матеріального виробництва; культура побуту; культура регіону і місця проживання; особиста культура; фізична культура. Матеріальна культура не рівнозначна