Драматичний театр та кінематограф Харківщини у ХХ столітті

Реферат

з Харківщинознавства на тему:

«Драматичний театр та кінематограф»

Виконала: учениця 9-А класу

Чуденко Христина

Перевірила: учитель

Запорожченко Людмила Романівна

2007 рік

Зміст

1. Вступ ………………………………………………….…………3

2. Основна частина

1) трупи………………………………………………….……5

2) театр Синельникова……………………………………6

3) Малий театр……………..……………………………….8

4) Театральні студії та гуртки……………………..……9

5) Оновлені театри……………………………….………..9

6) Театр кабаре………………………………………….11

7) Кінематограф…………………………………….…….11

3. Висновок …………………………………………………….14

Список використаної літератури ………………….…………15

ВСТУП

На початку XXстоліття український драматичний театр розвивався у надзвичайно несприятливих умовах. Численні українські трупи, переслідувані цензурними обмеженнями, гнані матеріальними нестатками, мандрували по Україні та інших регіонах Російської імперії, позбавлені можливості зупинитися десь на постійну роботу. До того ж у цей період українське театральне мистецтво, яке в попередні роки мало визначні здобутки, вже не могло задовольнити потреб нового часу, незважаючи на те що це були здобутки, пов'язані з іменами М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського. Але попри всі негаразди творча інтелігенція України глибоко відчувала дух часу, молоді таланти, спираючись на величезні здобутки своїх попередників, шукали нових шляхів у мистецтві.

Початок XXстоліття ознаменувався розквітом різноманітних пошуків і експериментів у сфері російського драматично-театрального мистецтва. На межі сторіч в осередку передової художньої інтелігенції Росії виник могутній рух за рішуче оновлення всієї театральної справи. Зрозуміло, що всі новації столичних театрів впливали й на розвиток провінційного театрального мистецтва. До Харкова приїжджали на гастролі Художній і Малий театри, трупа В. Мейєрхольда, Драматичний театр В. Комісаржевської, який з вересня 1902 до травня 1903 р. двічі побував у місті. Харків на початку XXстоліття належав до «першого ряду» провінційного театру — сюди тяглися майже всі акторські сили широкої театральної провінції. Державні театри відкривали досить незначну кількість вакансій, у рядового актора потрапити із провінції до столиці було дуже мало шансів. Інша справа — солідна провінційна антреприза, на яку при сезонних змінах у складі трупи можна було розраховувати. Яким же було організаційне становище провінційного театру? Театральних приміщень, якими б володіли приватні особи, у провінції було мало, більшість належала міському громадському управлінню.

Справами театрів формально відали міські думи, які обирали театральну комісію, що зазвичай отримувала назву «дирекції міського театру». На кожен сезон або на кілька сезонів дума здавала приміщення театру антрепренеру. Так, Харківський театр російської драми утримували понад сімдесят років три покоління антрепренерів Дюкових — до 1905 року. У сезоні 1906/1907 р. трупу в Харківському міському театрі зібрав антрепренер Линтварьов за участю режисера К. Марджанішвілі. В цей час у Харкові працювала ще одна трупа російської драми професійних акторів антрепренера Соколовського у приміщенні оперного театру. Тут теж був підібраний досить сильний акторський колектив, який створював справжню конкуренцію міському драматичному театру.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Трупи

У 80 — 90-х роках XIXстоліття Харків разом з Одесою, а згодом і Києвом, стає надійним пристановищем для багатьох українських мандрівних труп: М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського, а також Г. Деркача, О. Суслова, О. Суходольського, Д. Гайдамаки, Л. Сабініна та ін. Безперечно, велику роль у розвитку українського театрально-драматичного мистецтва міста відіграв М. Кропивницький, який з літа 1889 р. купив для себе хутір «Затишок» за 120 верст від Харкова і став частіше навідуватися до губернського центру. На початку століття Кропивницький залишався неперевершеним актором якого критики називали «недосяжним українським Сальвіні». Він однаково був талановитим і в ролях трагедійних, і в побутових, і в комедійних. Актор володів соковитим і виразним голосом, а тому був віртуозним читцем і розповідачем. Незважаючи на глухоту, що прогресувала, Кропивницький не залишав сцени: допомога суфлерів йому не була потрібна, бо він знав усі ролі свого великого репертуару напам'ять.

У Харкові з кінця 90-х років XIXстоліття починають гастролювати трупи О. Суслова, О. Суходольського, Л. Сабініна. Трупа О. Суходольського довгий час працювала у Харкові, орендуючи театрально-циркове приміщення братів Нікітіних. Цей колектив українська таросійська критика вважала «зразковою українською трупою» за її демократичний репертуар та виконавські традиції, спрямовані на задоволення перш за все потреб глядачів з найбідніших верств населення. З часом із трупи О. Суходольського виділилася трупа Л. Сабініна, яка прагнула, за свідченням її керівника, до радикального оновлення репертуару за рахунок творів світової та модерної вітчизняної драматургії. Вже у 1908 р. відбулися прем'єри вистав «Уріель Акоста» К. Гуцкова, «Ревізор» М. Гоголя, «Гетьман Дорошенко» Л. Старицької-Черняхівської, «Лісова квітка» Л. Ян

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать