Формування і вдосконалення викладацької майстерності педагога - піаніста

Реферат на тему:

Формування і вдосконалення викладацької майстерності педагога - піаніста

Формування педагога-піаніста, його професійного мислення і навичок викладацької майстерності відбувається в процесі нагромадження та вдосконалення педагогічного досвіду. Педагогічні здібності музиканта-викладача являють собою складний комплекс різних елементів музично-творчого, музично-аналітичного, загально-педагогічного та психологічного характеру. Успіхи в роботі педагога звичайно визначаються і перевіряються якістю навчання учнів, мірою їх мистецької зрілості та самостійності. Майстерність кращих педагогів — це результат багаторічної наполегливої праці, пошуків, перевірки та утвердження в практиці найдосконаліших методів навчання, в яких індивідуальні знахідки природно Уживаються з загальними принципами.

Які ж особливості, форми та умови зародження, становлення і нагромадження навичок педагогічної майстерності?

Початкове прилучення до педагогічної діяльності здійснюється звичайно через виконавські канали. Теоретична підготовка молодого не стає у пригоді відразу, з перших кроків самостійної роботи. Методичні рекомендації щодо принципів та окремих способів навчання починають лише випробовуватись і перевіряються на практиці власного викладання а центральне місце в методах роботи, як правило, посідає виконавський показ, тобто те, що найближче молодому педагогові. Поступово в процесі нагромадження практичного досвіду з’являється тенденція до теоретичного узагальнення своїх перших педагогічних успіхів.

Як же починає налагоджуватися контакт між педагогом початківцем і учнем?

Звичайно педагогові-початківцю доручають вести учнів-початківців, бо робота з ними вважається нібито елементарною і менш відповідальною. Проте спостереження показують, що лише небагатьом молодим педагогам вдається знайти такі форми роботи, котрі творчо задовольнили б і викладача і учня. Нерідко заняття, на яких учням прищеплюються елементарніігрові навички та знання, проходять зовні благополучно, але, по суті, без справжнього захоплення з боку педагога, а звідси й без належного інтересу в учня. Причина цього - у відсутності мистецького контакту між педагогом і учнем.

Педагог, не знаходячи можливості застосувати свій виконавський досвід, буває дезорієнтований у засобах впливу на учня. Незважаючи на виконавську ініціативність молодого педагога, у заняттях переважає показ окремих виконавських прийомів, роз’яснення питання грамотного прочитання тексту тощо і майже відсутнє головне - витлумачення змісту твору та розкриття виразності його музичної мови.

Педагогові хочеться впливати на учня тими засобами, які близькі йому самому - своєю грою. Проте в заняттях з початківцем такий цілісний показ корисний лише для прищеплення учневі слухацького інтересу до музики. Специфіка перших кроків навчання полягає в засвоєнні найпростіших ігрових прийомів поряд з музично-слуховим вихованням.

Помічено, що перші педагогічні стежки легше й органічніше прокладаються з учнем, який хоч трохи грає. Під час занять з таким учнем, від бувається важливе для початкового етапу формування педагогічних прийомів процес переосмислювання педагогом своїх виконавських уявлень та навичок для найкращого прищеплення їх учневі. Такий самоаналіз виконавських моментів здійснюється в процесі попередньої підготовки викладача до уроків. Саме підготовка до повсякденної роботи з учнями різної обдарованості і музичного розвитку повинна стати неодмінною умовою зародження, а надалі і удосконалення навичок педагогічної майстерності.

Спрямованість самопідготовки залежить від рівня виконавської і педагогічної зрілості педагога, від складності пророблюваного з учнем твору, від обдарованості та самостійності учня. Проте у всіх випадках вирішальне значення має підготовка до початкового етапу роботи з учнем над твором. Тут в першу чергу ставляться завдання розпізнання стильових і жанрових особливостей твору, його форми, образно-виражальних властивостей музичної мови, труднощів фортепіанної фактури. І при цьому помічено, що чим краще сам педагог знає твір, тим природніше,швидше і захопливіше проходить процес підготовчої роботи.

Ще приходиться з жалем констатувати, що молоді фахівці, педагоги музичних шкіл мало не з перших років своєї викладацької діяльності поступово втрачають зв’язок з виконавством. З’являються недбалість, неточність у показі учням творів, що рідко виконуються викладачем повністю.

Тимчасом найкращі викладачі, добре обізнані з педагогічною літературою, з достатнім досвідом вивчення її учнями, як правило, не обходяться без додаткової виконавської самоперевірки своїх, відносно вже усталених мистецьких та піаністичних уявлень та вмінь.

Незнання або недостатнє виконавське володіння твором призводить звичайно до посилення словесних методів проведення занять і одразу ж негативно позначається на розвиткові учня. У таких випадках процес роботи над твором затягується, вказівки педагога мало конкретизуються, піаністичні прийоми не випливають з художньо-звукових завдань. Не до кінця певен своїх виконавських настанов, педагог ніби ковзає по поверхні твору, часто-густо змінює свої вимоги, чим іноді, дезорієнтує й учня в його підготовчій домашній роботі.

Проте відомо, що деякі педагоги працюють без застосування активного виконавського показу. Тут діє свого роду інерція, в основі якої лежать давні відчуття застосовуваного у минулому виконавського показу, частково втраченого в даний