Рене Декарт та його вплив на розвиток культури

Реферат з культурології

на тему:

Рене Декарт та його вплив на розвиток культури

Рене (31 березня 1596р. – 11 лютого 1650р.) видатний французький філософ, фізик, математик, фізіолог. Народився в містечку Лае в дворянській родині. Після закінчення коледжу Ла Флеш служив вільнонайманим офіцером у військах різних європейських воєначальників, що приймали участь у Тридцятирічній війні в Німеччині. Бажаючи знайти більш сприятливий ґрунт для наукових занять, у 1629 виїхав у Голландію — саму передову в той час капіталістичного країну. Тут прожив до 1649, лише ненадовго приїжджаючи у Францію. У Голландії Декарт написав велику частину своїх робіт. Твору Декарт, що створили йому славу найбільшого вченого, були спрямовані проти феодального церковно-схоластичного світогляду і викликали лють голландських церковників. Декарт змушений був прийняти запрошення шведської королеви Христини і восени 1649 переїхав у Стокгольм, де незабаром умер.

Основні твори Декарта: «Правила для керівництва розуму» (близько 1628, із Декарт 1701, посмертно), «Трактат про світло» (1633, із Декарт ,1664, посмертно), «Міркування про метод» (1637) «Метафізичні міркування про першу філософію» (1641), «Початку філософії» (1644), «Пристрасті душі» (1649).- Великий інтерес представляє велика переписка Декарта, у якій він мав можливість більш вільно висловлювати свої антисхоластичні погляди. Навчання Декарта піддавався постійним переслідуванням з боку церковників як католицьких, так і протестантських. При житті Декарта поширення його навчання було заборонено в Нідерландах і у Франції, а в 1663 твори Декарта були внесені Ватиканом у папський «Індекс заборонених книг».

Світогляд Декарта відбив характерні риси французької буржуазії 17 в., ще недостатньо зрілої економічно, щоб почати боротьбу за політична влада, що не відмовилася від пошуків компромісу з феодальною аристократією, але уже висунула принципи і теорії, що коливали найважливіші підвалини середньовічного феодального світогляду. Філософія Декарта носила дуалістичний характер, тобто виходила з визнання двох принципово протилежних і незвідних друг до друга почав — матеріальної і духовної субстанції. Ідеалістичне «навчання Декарта про духовну субстанцію, про існування Бога і про безсмертя людської душі склало предмет метафізики Декарта (як навчання про почуттєві, лише розум початках буття, що осягаються, і пізнання). Історично прогресивне значення мала інша сторона системи Декарта — його матеріалістичне навчання про тілесну субстанцію, із крим була зв'язана вся наукова діяльність Декарта як математика, фізика, фізіолога. Декарт, указує К. Маркс, «зовсім відокремлює свою фізику від своєї метафізики. У границях його фізики матерія являє собою єдину субстанцію, єдина підстава буття і пізнання».

Науково-філософська діяльність Декарта характеризується насамперед боротьбою проти схоластики, за вивчення природи, за придбання реальних знань. Виступаючи проти схоластики, Декарт часто звертався до здорового глузду «простолюдинів». Найважливіший твір Декарта — «Міркування про метод»— написано не латинською мовою — офіційній мові науки того часу, а французькою мовою. Богословському догматизмові і релігійному одкровенню Декарт протиставив міць людського розуму, «природне світло» розуму, здатного до безмежного пізнання природи; (Боротьба Декарта проти схоластики була тісно зв'язана з розробкою їм раціоналістичного методу пізнання відповідно до до-рому головна роль у науковому дослідженні приділяється розумові, що виступає як вирішальний критерій оцінки результатів дослідження. Досвід, як би ні була велика його роль, не має, по Декарту, що вирішує значення і відіграє підлеглу роль стосовно раціоналістичної дедукції. На відміну від емпіризму (див.), методологія котрого орієнтувалася на досвідчене природознавство, Декарт висував математику як ідеальний зразок для всіх інших наук. Як індуктивний, емпіричний метод, так і дедуктивний, раціоналістичний, були однобічними теоретичне вираженнями потреб капіталістичного виробництва й обоє вони сприяли розвиткові науки і техніки. Починаючи з 1619 Декарт розробляв план загального дедуктивно-математичного методу вивчення всіх питань природознавства.

Раціоналістична дедукція, протиставлювана схоластичного догматизмові, є стрижнем усієї методології Декарта, що орієнтується на математику. Відправні положення, аналогічні математичним аксіомам, є, згідно Декарта, інтуїтивно достовірними, тобто самоочевидними істинами. Декарт вкладав у поняття інтуїції зміст, протилежний алогічної, почуттєвої і ірраціональної містиків і пізніших імперіалістичних мракобісів. Раціоналістичний метод Декарта вимагає ясності і вищого і вирішального критерію істини. «Уся філософія,— писав Декарта,— подібна як би дереву, корені якого — метафізика, стовбур — фізика, а галузі, що виходять від цього стовбура,— всі інші науки, що зводяться до трьох головного: медицині, механіці й етиці». Таким чином, метафізика є для Декарта підставою усієї філософії. Вона не протипоставлена в нього окремим конкретним наукам, а зв'язана з ними. Введенням у філософію служило для Декарта навчання про сумнів і його подолання, спрямований своїм острижи проти пануючої схоластичної філософії; Сумнів для Декарта (філософія котрого була ворожа скептицизмові) було методологічний прийомом, покликаним допомогти встановленню заснованих не на сліпій вірі, а на розумі безсумнівних основ людського пізнання. Поруч аргументів Декарта дово