Культура палеоліту

Палеоліт — початковий і найбільш тривалий період в історії людства, в якому прийнято виділяти ряд етапів: давній, або нижній палеоліт (до 150 тис. до н.е.), середній палеоліт (150-35 тис. до н.е.) і верхній, або пізній палеоліт (35-10 тис. до н. е.). Творцем культур нижнього палеоліту була людина типу пітекантропа чи синантропа, середнього палеоліту

— неандерталець, верхнього палеоліту — кроманьйонець.

Найдавнішим свідченням застосування людиною знарядь праці є підправлені ударами каменем об камінь гальки. Мабуть, матеріалом для них слугував кремінь, а там, де його не було — обсидіан, кварцит, базальт, піщаник та інші мінерали, які спочатку підбиралися по берегах рік, а потім і видобувалися у спеціально відкритих родовищах.

Згодом і форма знарядь, і техніка їх створення змінювалися: за 300-100 тис. років до н. е. з'являються спеціалізовані знаряддя: гостроконечники. скребла, ножі, пилоподібні відщепи.

Виникнувши на берегах озер і рік Східної Африки, групи первісних людей незабаром проникають на узбережжя Середземних морів: спершу

—на південне, пізніше — на північне й східне. Середземномор'ю було призначено зіграти центральну роль у повній драматизму первісній історії людства. Тут у печерах і гротах виявлені останки всіх типів первісної людини, а також сліди її виробничої діяльності. У горах Східного Серед земномор'я були знайдені найбільш ранні форми людини сучасного типу

—людини розумної (Homosapiens) і сліди верхньопалеолітичної техніки.

Досі нез'ясоване питання про місце походження сучасної людини (моно- чи поліцентризм: виникнення в одній чи в різних точках населеного світу), а також про точний час її появи. Але, як би то не було, незаперечне одне — приблизно 40—30 тис. років тому Homosapiens став єдиним володарем суші.

Відбувається ускладнення системи поведінки й культури. У людини з'явилися нові риси, яких до неї на Землі не мав ніхто: здатність до ускладненої адаптації, уміння не тільки виробляти альтернативні моделі і вибирати такий варіант, який у даних умовах був оптимальним, але і змінювати ці моделі залежно від зміни умов. І ще одна важлива властивість — пам'ять. Усе, чого людина досягла, весь досвід величезного числа поколінь не зникали безвісти, а назавжди залишалися в скарбниці пам'яті, ім'я якої — культура. Саме ускладнення адаптації, пластичність і безмежне збільшення обсягу соціальної пам'яті були тими властивостями нової людини, що спершу допомогли їй вижити у найжорстокішій кризі останнього заледеніння, а потім досягти висот цивілізації.

Розмаїтість рукотворних виробів стрімко наростає, досягаючи апогею до 40-30 тис. років до н.е., коли склалися локальні варіанти кам'яної індустрії. До початку верхнього палеоліту відносять винахід предметів, комбінованих з каменю й кістки. У побут запроваджуються вироби з рога і кістки: свердла, голки, гачки, списи з листоподібними наконечниками й гарпуни. Асортимент знарядь відбиває різноманіття виниклих суспільних потреб.

Найважливішим нововведенням була, звичайно, пластинчаста техніка, чи, точніше, стандартизація заготівок. Люди навчилися відколювати від кам'яних ядрищ довгі і тонкі пластини, із яких можна було надалі виготовити цілий ряд інструментів різноманітного призначення. Тим самим значно підвищувалася продуктивність праці, збільшувалася ефективність і спрощувалося виготовлення знарядь.

Асортимент знарядь відбиває різноманітність господарчих потреб і дозволяє здогадуватися про тенденцію до спеціалізації діяльності. Однією з головних її форм стає полювання, із яким пов'язаний основний асортимент речей кам'яного виробництва. Кількість кісток великих тварин на стоянках дає підстави для висновків про можливий рівень добробуту людських груп. Технологія виготовлення знарядь на початку верхнього палеоліту свідчить про досить високий рівень психічної організації людини тієї пори.

У Європі поширення верхньопалеолітичної техніки привело до різкого збільшення чисельності населення. У Європі можна говорити про дві основні області концентрації верхньопалеолітичного населення. Східна простиралася від Центральної Європи (стоянки у верхній течії Дунаю й у передгір'ях Карпат) до Передуралля і включала басейн Дніпра і середнього Дону. Західна область охоплювала Приатлантичну Європу і північне узбережжя Середземномор'я. Найбільш високою була чисельність поселень у так званій Франко-Кантабрії — на південному заході Франції і північному сході Іспанії.

Близько 15 тис. років тому у Європі поширилася культура мадлен, господарською основою якої було полювання на північного оленя. Індустрія включала різноманітні знаряддя полювання, зокрема, гарпуни й наконечники дротиків, часто покриті складними орнаментами. Одне з найважливіших досягнень мадленської культури — розквіт мистецтва. Відомі численні печерні пам'ятки (їх багато на південному заході Франції) із чудовими гравюрами і кольоровими малюнками, зробленими руками мадленських художників. Особливо часто малювали тварин: коней, бізонів, турів, оленів, козлів, мамонтів; зустрічаються зображення людей. Поряд із реалістичними малюнками трапляються композиції, що мали, імовірно, містичне значення. Крім картин, мадленські пам'ятки містять скульптури малих форм, найчастіше зображення людей і тварин.

Уже на найранніших ступенях існування людини їй була притаманна культура, що ми, насамперед, розуміємо як соціальну пам'ять. Первісна людина передавала з покоління в покоління накопичений досвід і знання: на