Поняття та значення дизайну в творчій діяльності

Поняття та значення дизайну в творчій діяльності

1 Дизайн як вид проектної творчості

Перш ніж говорити про історію й передісторію дизайну, давайте розберемося, чому взагалі їх розділяють. Перед дизайнером поставлене завдання: спроектувати стілець, який може бути масово виготовлений з урахуванням можливостей технологічного процесу конкретного підприємства, тобто заданий матеріал, для якого існують верстати, можливість автоматизації процесу складання й т. ін.

У процесі проектування він ураховує ряд параметрів: умови, у яких він використовуватиметься, середовище, де ним користуватимуться, і смаки, культурні традиції й габарити користувачів тощо, словом створює прекрасний стілець. Він або спеціалізована комп'ютерна система роблять креслення, створює тривимірну модель (вручну - макет), дослідний зразок і т.д. Після того, коли проект затверджений, починається масове виробництво цих чудових стільців.

Ну, от, процес проектування - дизайн, стілець - продукт дизайну. Ми дивимося на нього, він нам подобається, ми із задоволенням користуємося ним і говоримо: "Дизайн! ". Так, а що, трон Івана Грозного або стільці з музеїв, з Петропалацу, наприклад, це не "Дизайн! "? Ні, їх не виготовляли масово за допомогою верстатів, їх виготовляли майстри, ремісники вручну. Так їх не можна назвати дизайнерами? Ні. Але ж процес створення стільця або трону за давніх часів нічим не відрізнявся від процесу проектування сьогодні. Так само ремісник думав про зручність користування, про доцільність і красу, враховував можливості матеріалу й виробництва, точно так само робить креслення, за якими підмайстри виконували якісь роботи й т.д. Чи можна говорити, що це був не дизайн тільки тому, що стільці не вироблялися за допомогою верстатів у величезних кількостях?

Питання спірне. Проте, поняття дизайну виникло з появою виробництва, тобто в індустріальну епоху. Формоутворення в доіндустріальний час було стихійним, тому воно і його естетичне усвідомлення відносять до передісторії дизайну.

Вивчаючи основні етапи зародження й розвитку продуктивної праці й необхідних для нього знарядь виробництва, ми виявляємо первісний природний зв'язок утилітарного (користі) і естетичного (краси) у самій праці і її кінцевих результатах. До нас дійшло чимало текстів із глибини століть, присвячених взаємозв'язку краси й користі. Причому слід зазначити, що звертання до стародавності засновано на пошуку не закономірностей розвитку окремих предметних форм палок-копалок, кам'яних сокир і т.ін., а більш загального - дизайнерського підходу у відношенні до предметного оточення і його відображення у свідомості людей. Вони наочно свідчать про становлення "людини розумної". У формах знарядь минулого ми прочитуємо культуротворчий смисл предметної творчості. Ці "вічні" форми, як правило не мають додаткових прикрас, - сокири, молотки, ножиці, посуд, прості меблі, тканини, одяг і т.ін. – починаючи з 1930-х років, стали демонструватися на спеціальних виставках як протодизайнерські. Сьогодні вони становлять обов'язкову частину теоретичних міркувань і виставок з історії взаємозв'язків матеріальної й художньої культури.

2 Дизайн як продукт проектної творчості

В ХХ столітті згадувалися в літературі й уводилися в сучасну свідомість, знаходячи нове життя, багато аспектів пратеорій дизайну. Найбільш активно освоювалася грецька античність. Мистецтво й техніка виступали тоді як різні форми перетворення навколишнього середовища, що доповнюють одна одну. Давньогрецьке слово "техне" означало одночасно мистецтво, уміння, майстерність, твір будь-якого автора й навіть виріб.

У часи Сократа вже виникла проблема співвідношення краси й користі. У бесіді з Арістіппом Сократ міркує про призначення й красу щита, списа й гнойового кошика, які гарні тоді, коли відповідають своєму призначенню, і в цьому випадку в кожному з них можна побачити свою красу. Сократ намагається знайти свій смисл у кожній речі й співвіднесеність із людиною.

Часто цитують висловлення, приписуване філософу Протагору: "Людина - міра всіх речей". Воно затверджує як відносність всіх людських понять, так і те, що всі речі, матеріально-тілесні й просто уявлювані, мають співвідноситися не з якимись конкретними людьми, з конкретним випадком, а з узагальненим уявленням про них з точки зору людини в цілому. Прагнення до подібного узагальнення - типова риса дизайну й це співзвучно міркуванням філософів V століття до нашої ери.

Серед античних текстів зустрічаються твори механіків стародавності про те, як машина може замінити живу силу. У Римській імперії теорії машин отримали значний розвиток. В "десятьох книгах про архітектуру" Марка Вітрувія остання книга присвячена спеціально машинам і там також дано перше поняття машини: "Машина є сполучення з'єднаних разом дерев'яних частин, що володіє величезними силами для пересування ваг". Теоретики відзначають, що протягом більше півтори тисяч років, до епохи Відродження (ХІV-ХVІ ст.) принципи створення машин практично не змінювалися. Вони виготовлялися з дерева й використовувалися заради економії фізичної праці й залучення в роботу сил природи, що перевершують силу людини й тварин. Це були піднімальні пристрої, млини, прядильні механізми.

В ХІІ-ХІІІ ст. почався принципово новий етап винахідництва - спроби заміняти одні частини машин іншими для виконання інших робіт. Пошук нових