Різноманіття й багатозначність підходів у дослідженні культури

Різноманіття й багатозначність підходів у дослідженні культури

Людина живе не тільки у світі речей, але й у світі понять. Одні з них відбивають наш повсякденний побут і доступні для кожного, інші - лише вузькому колу присвячених. Але є й такі поняття, які за своєю гаданою простотою приховують всесвіт людських страстей і інтелектуального наднапруження в пошуках відповіді на питання: що таке людина й у чому зміст його буття? Одне з таких понять - культура.

Поняття «людина» і «культура» нерозривно зв'язані один з одним. Ґрунтознавство оперує терміном «гумус» (показник родючості ґрунту). У контексті взаємозв'язку людини й культури напрошується метафоричний висновок про те, що рівень «духовної родючості» людини, його «духовного гумусу» в істотному ступені визначається впливом на нього культури, і зокрема таких її інструментів, як виховання, освіта, розвиток творчих задатків і т.д. Образно говорячи, древо людства може виростати й плодоносити лише на багатому культурному ґрунті.

На жаль, XX в. виникли передумови, що ведуть до виснаження «культурного гумусу», втраті людяності, гуманності в людині. Расова нетерпимість, культи насильства й техніки, «масова культура», секс і порнографія, тваринний індивідуалізм - все це кидає виклик культурі. А дві світові війни, що знищили мільйони людей, концентраційні табори й газові камери, зброя масової поразки, натовські - все це надає контр культурний реальний обрис.

Всі ці трагічні колізії є результат не природних стихій або злого провидіння, а людської діяльності. Саме в такий спосіб було зруйновано одне з великих оман епохи Просвіщення - віра в те, що прогрес нескоримий. Розвінчання ілюзії прогресу поставило під сумнів реальний вплив фундаментальних цінностей культури на зміст і призначення людства. Ерозія надій на осмислене майбутнє підвела людство до своєрідного футурологічного «шоку»: страх перед невизначеністю в житті, втрата змісту свого існування, зниження рівня самооцінки й, як наслідок цього, втрата поваги до оточуючих людей.

Чи можливий вихід із цієї ситуації? Існують два варіанти: перший - жити виходячи із принципу - після нас хоч потоп; другий - вироблення стратегії збереження культури.

Перший принцип аморальний і злочинний, тому що він знімає історичну й етичну відповідальність людини за збереження не тільки культури, але й людства в цілому.

Другий варіант вимагає насамперед інтелектуального осмислення того, що таке культура. Розуміння досягається в процесі сумлінного, ненавмисного вивчення цього явища у всім його обсязі.

Однак, перш ніж розкрити науковий зміст поняття «культура», необхідно перейти вбрід ріку часу, зробити екскурс в історію становлення культурологічних концепцій, щоб належним чином оцінити всю глибину того світоглядного зрушення в науці про культуру, що відбувся в XX в.

Перш ніж здійснити цей екскурс, спробуємо попередньо усвідомити для себе, наскільки нетривіальним є розуміння культури вже на рівні повсякденної свідомості.

До явищ культури можна віднести граматику мови, «Сікстинську Мадонну» Рафаеля, університетську освіту, звичай кивати головою в знак вітання, «Іліаду» Гомера. Цей список виглядає безглуздою мішаниною доти, поки ми не глянемо на кожне з перерахованих явищ як на один із взаємозалежних елементів національної або регіональної культури. Так, християнська традиція зберегла для нас легенду, у якій розповідається про птаха, що спотворив свій довгий тонкий дзьоб, намагаючись витягтися цвяхи, якими Христа прибили до хреста, і яка була названа на ім'я «хрестоклюв». У результаті ми сприймаємо хрестоклюва зовсім інакше, чим який-небудь китаєць, не гірше нас знайомий із цим птахом. От ілюстрація того, як система культурних цінностей впливає на сприйняття. Культура може проникнути й дійсно проникає надзвичайно глибоко в нашу природу, так глибоко, що ми часом уважаємо природним те, що насправді породжено культурою, «просіяне» через її ціннісний «фільтр».

Як бачимо, культура багатогранна, і тільки в системі цінностей можна досить змістовно зрозуміти її прояви. А прояву її нескінченні. Можна говорити про культуру людства, про культури різних епох (антична, середньовічна й т.д.), про культури різних етносів і країн (росіянці й Росії, французької й Франції), про релігійні культури (буддійської, ісламської, християнської), культурах різних соціальних і професійних груп (селянської, поміщицької, міський, сільської й т.д.) і навіть про культуру окремих особистостей (Пушкіна, Конфуція, М. Ганді й ін.).

Багатогранність культури знайшла своє відбиття в численних спробах її визначення й у розмаїтості самих підходів до її визначення (антропологічний, філософський і соціологічний). Уже в 1964 р. американські вчені А. Кребер і К. Клакхон зібрали 257 дефініцій культури, і, на думку Л.Кертмана, їхня кількість в 1987 р. подвоїлося. Така разюча багатозначність свідчить не тільки про усе більше активний обіг учених до проблем культури, але головним чином про об'єктивну складність і багатогранність самого феномена культури.

Навряд чи можна дати закінчене визначення культури, подібно тому як фізика визначає свої фундаментальні поняття: маса, прискорення й т.д. Найбільш продуктивний підхід до проблеми усвідомлення культури як цілісного явища дає філософія, тому що вона намагається осмислити культуру в самій її суті.

Отже, звернемося до історичного досвіду й крок за кроком, разом з великими мислителями минулого пройдемо шлях теоре