Архітектура Візантії

Реферат

АРХІТЕКТУРА ВІЗАНТІЇ

Історію розвитку архітектурних традицій Візантії можна розділити на три періоди. Перший, раннєвизантийский, період почався в V столітті і тривав до VIII століття, йому на зміну прийшов середнєвізантийський період, що продовжувався протягом семи століть, а потім, у XIII столітті, почався пізнєвізантийський період, що тягся до XV століття. Після цього на зміну візантійській культурі прийшла інша.

Часом найвищого розквіту вважається раннєвізантийський період, особливо 527—565 роки, що були часом правління імператора Юстиніан I. Саме тоді Візантія перетворилася у величезну імперію, що поширювалася на Адріатику, Італію, Південне Середземномор'я, Грецію, півострів Мала Азія і Передня Азія. Візантійські майстри, створюючи нові храми, палаци й інші будинки в античних традиціях, одночасно вносили нові ідеї, запозичені в завойованих країн.

При будівництві монументальних споруджень враховувався вплив християнської релігії на політичну і суспільну сфери життя суспільства. Тому найбільше значення придавалось зведенню храмів. Будівельники намагалися знайти оптимальні пропорції, що відповідають призначенню будинків, а також елементи декору, що підкреслюють значення в державі християнства і велич імператора.

Головним внеском Візантії в розвиток світової архітектури є створення купольних композицій храмів, що привели до появи нових типів будинків. Серед них необхідно назвати купольну базиліку, центрическую церква з куполом на восьми опорах, а також крестовокупольную систему. Перші два типи з'явилися ще в раннєвізантийський період, а останній — пізніше, у середнєвізантийський.

Як окремий тип будинків, точніше, комплексів необхідно виділити монастирі. Найбільший інтерес представляють монастирі, що знаходилися за міською рисою, іноді на деякім віддаленні від міста. Вони являли собою досить складні і добре укріплені комплекси, обнесені високими стінами. У центральній частині монастиря розташовувалася церква — найвище спорудження, які можна було побачити з будь-якої крапки на території монастиря і при наближенні до монастирських воріт.

Крім церкви, малася трапезна, призначена, як видно з назви, для прийняття братами (чи сестрами) монастиря їжі. Житлами служив будинок з довгими коридорами, з яких були численні проходи у вузькі кімнатки. Крім цього, на території монастиря розміщалися різні господарські і складські будівлі, а іноді — будинок бібліотеки. Усі спорудження розташовувалися на перший погляд хаотично, без усяких правил. Однак у дійсності вони будувалися з урахуванням рельєфу, що оточує природи й інших будівель і тому дивилися гармонійно, тобто були єдиною просторовою композицією — ансамблем.

Як уже було відзначено, архітектурні традиції Візантії склалися на основі традицій античного Рима. Особливо широко використовувалися правила зведення арочно-склепінних конструкцій. Однак, на відміну від римських будівельників, у візантійських не одержала популярності бетонна техніка. Замість бетону як будівельний матеріал використовували цегла і тесаний камінь.

Найбільше часто візантійські зодчі застосовували для будівництва плинфу — широка і плоска обпалена цегла розміром 35,5' 35,5' 5,1 див. У перекладі з грецького слово «р1ш1оз» означає «цегла». Для скріплення використовувався розчин з вапна і цемянки — дрібно стовченої цегли. Такий склад був досить міцним і стійким. Його укладали між цеглинами шаром товщиною в 1 див.

Камінь був більш популярним у східних районах імперії, точніше, у Сирії і Закавказзі, де малися кар'єри вапняку і туфу. Для полегшення ваги будинків стали використовуватися пористі кам'яні породи (пемза й ін.). Ці гірські породи обтісували і теж скріплювали розчином з вапна.

Іноді для додання стінам більшої міцності камінь і цегла чергували: укладали три-п'ять шарів цегли на розчині, потім два-три шаруючи каменю, також на розчині. У деяких випадках переважав не цеглу, а камінь.

Перекриття були всілякими, але при будівництві монументальних споруджень найчастіше виконували зводи: купольні, циліндричні, хрестові. При зведенні церков зі зводом, що спирається на квадратну підставу, досить часто застосовували тромпи, винайдені зодчими ахеменидского Ірану. На Сході, точніше, у Сирії і Закавказзі вперше стали зводити стрілчасті зводи й арки.

Багато церков раннєвизантийского періоду мали перекриття у формі купола, що спирався на окремо коштують опори за допомогою вітрильного зводу. Купола перших церков мали опори у виді вітрил і підпружних арок. Згодом додався ще один елемент конструкції — барабан. Його укладали на вітрила і підпружні арки, а вже на ньому спочивав купол. У стінах барабана, як правило, створювалися вікна, через які денне світло проникало в підкупольне простір.

Завдяки подібній до конструкції відпала необхідність зводити масивні стіни, що значно поліпшило інтер'єр і допомогло розширити внутрішній простір. Для досягнення того ж результату подпружні арки іноді підпиралися напівкуполами, що розташовувалися симетрично і складали з куполом єдине ціле. Подібні конструкції є одним з найважливіших досягнень, що відносяться до візантійської архітектури.

Хрестовим зводам спочатку придавалася вспарушена форма. Потім будівельники перестали виконувати діагональні ребра, і вспарушений звід прийняв вид вітрильного.

Як будівельні матеріали при спорудженні зводів застосовувалися цегла і камінь. Для зміцнення розпірок арок і зводів використов

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать