Український театр. Традиції і новації (особисті враження)

Міністерство освіти і науки

Львівський національний університет імені Івана Франка

факультет культури і мистецтв

кафедра театрознавства і акторської майстерності

театр культурний репертуар глядач

Практична робота № 2

"Український театр. Традиції і новації (особисті враження)"

Виконала студентка

групи КМК – 31

Крижевич Юля

Перевірила доцент кафедри

історії та теорії культури

Мадей Н. М.

2011

ВСТУП

Театр - одне з найдавніших мистецтв. Його елементи можна спостерігати вже у дитячій грі, у звичаях і обрядах - у весільному, наприклад. Але саме театр, як ніяке інше мистецтво, вбирає в себе безліч елементів. Театр різноманітний і багатоманітним. Людська пам'ять зберігає уявлення про велич театрів самих різних епох. Давньогрецькі і давньоримські театри досі полонять уяву своєю масштабною і грандіозною архітектурою, своїм дивовижним чином організованим простором. Але, театр може жити не тільки в чудових архітектурних будівлях, він може жити і на вулиці, зовсім не втрачаючи при цьому своєї магічної привабливості. Такий Театр Петрушки, для якого тільки й потрібна була ширма, та ще шарманщик. Розкішні театри Італії, чудові театральні споруди Європи, театри як пам'ятки архітектури - все це розмаїття пройде перед очима глядача.

Суперечки про те, що театр помре як вид мистецтва, виникали в історії не раз. Те церква забороняла театральні вистави, то виникло нове мистецтво кіно мало, на думку фахівців, знищити театр. А тепер ось у театру з'явився ще більш потужний конкурент у вигляді засобів масової інформації та Світової мережі Інтернет. Театрам дійсно дуже часто доводилося виживати, бо театр - це дорога "іграшка". Театрам дійсно не раз доводилося боротися за глядача найнеймовірнішими способами - від зниження ціни на квитки до відверто профанують реклами. Театр не раз поступався смакам публіки і, почавшись як серйозне художнє підприємство, скочувався на втоптаний доріжку примітивних розваг. Але все ж театр вижив. І він як і раніше приваблює публіку. Привертає тим, чим не володіє ні одна спокуса - мистецтвом живої людини, неповторністю безпосереднього контакту живого мистецтва з публікою, чарівністю того, що штучне творення театру унікально - тільки вона твориться "тут", в даний момент, на очах у глядачів.

Театральне мистецтво сьогодні сприймається скоріше в ряду мистецтв аристократичних - адже відвідування театру для всіх нас є обрядом, до якого ми повинні підготуватися. Історія театру - це ще й історія людської душі, її падінь і сходжень. Здійснюючи рух від античного театру до сучасного ми зможемо багато чого дізнатися і про людину, про ті зміни свідомості, моральності, етики і навіть психіки, які відбувалися з людиною. Лише завдяки театру, ми зможемо побачити на сцені боротьбу егоїзмів і імітацію убивств, ми зможемо побачити як сприймався людиною світ - світ після революцій і воєн, після страшних смертей, концтаборів і ГУЛАГу. Лише там, ми відчуємо крайній егоїзм естетів і почуємо крик художника про жорстокість і абсурдність світу. Ми відчуємо, як світ втрачав свою рівновагу і як болісно було нове набуття якщо не гармонії, то хоча б стійкості. Адже, наш львівський театр завжди був звернений до людини.

Одні з спектаклі викликали в ньому катарсис, жах і співчуття, інші радість, легкі і чисті сльози, заспокоєння.

Тому, історія театру - це ще й парад блискучих людських здібностей, унікальних талантів. Історія театру - це історія людського творчого дару, яким ми розпоряджаємося далеко не завжди гідно.

Український театр. Традиції і новації (особисті враження)

Театри у Львові збирають глядачів, незважаючи на сильну конкуренцію з боку телебачення, Інтернету та інших новинок "цифрового століття". На початку осені, коли традиційно починається театральний сезон, нові афіші привертають увагу театралів.

Загальна програма базового комплексного соціологічного дослідження, котре базувалося на вивченні специфіки роботи українських театрів, проведеного на початку 1990-х років включала вивчення об'єктивних показників діяльності театрів, опитування театральної публіки, провідних акторів драмтеатрів, директорів, режисерів, рядових акторів, експертне опитування театральних критиків і театрознавців, потенційної публіки.

♦ Отримані вперше на Україні соціологічні дані по трьох масивах:

"провідні актори", "інші актори театрів", "керівництво театрів";

експертно визначеним трьом типам театрів за рівнем художньої діяльності ("відмінно", "добре", "посередньо" і нижче);

аналіз експертних оцінок реального поточного репертуару та "ідеального репертуару" за 8 показниками (репертуарна відповідність запитам публіки, громадянська актуальність, художній рівень спектаклю, режисури, гри акторів, оцінка прийому спектаклю публікою і критикою).

♦ Було з’ясовано, що розвиток національного театру 90-х років пов’язаний з новаторською діяльністю таких режисерів, як І. Борис, Р. Віктюк, С. Данченко, С. Мойсєєв, В. Петров та ін. До режисерських творів С. Данченка належать вистави "Тев’є-Тевель" за Шолом-Алейхом (1989) і "Біла ворона" Ю. Рибчинського та Г. Татарченка (1991), поставлені на сцені Київського театру ім. І. Франка.

Деякі з львівських театрів починаю

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать