Історичний процес як розвиток культур. Основні підходи до вивчення культур в XIX - початку XX століття

РЕФЕРАТ

Історичний процес як розвиток культур. Основні підходи до вивчення культур в XIX - початку XX століття

1. Історичні умови й теоретичні передумови появи науки про культуру

Поява дисципліни, що систематично вивчала культури як особливі форми організації життя людини й існуючої в ряді європейських країн, звичайно датується приблизно 50-мі роками XIX в. Це не означає, що до цього часу не було культурологічних концепцій і що особливості життєдіяльності різних народів не були предметом аналізу істориків, філософів, географів і т.д. Мова йде про формування самостійної дисципліни, що досліджувала історичний розвиток культур, що здійснювала порівняльний аналіз їхніх різних типів, що вивчала закономірності функціонування й структурної організації, взаємодія із природними умовами. Трохи пізніше, наприкінці XIX в., були засновані кафедри в університетах і навіть створені цілі інститути, головним завданням яких було вивчення культур в історичному й структурно-функціональному аспектах. Незалежно від способу, методу, предметної області досліджень всі вони опиралися на описи всіляких сторін життя й побуту численних народів, що населяли в минулому Землю й живуть на ній понині (конкретно-етнографічні дослідження). Для систематизації, узагальнення конкретно-емпіричних даних використовувалися різні методи, прийоми, створювалися теорії культур, культурологічні концепції, що впорядковують різноманітні розрізнені відомості в єдину цілісну картину. Оформленню вивчення культур у самостійну дисципліну сприяв ряд обставин і історичних умов.

Серед них необхідно виділити принаймні три моменти. Перший - це відкриття європейцями в XVIII - XIX ст. всі нових і нових земель і продовження колоніальної експансії Англією (проникнення в Південну Африку, поступове скорення Індії, захоплення Індонезії й т.д.), Францією (скорення Алжиру, захоплення ряду архіпелагів у Полінезії (Таїті), захоплення Південного В'єтнаму) і т.д. Розширення економічних і господарських контактів вело до швидкого росту етнографічних відомостей. У свою чергу зростання економічного впливу породило необхідність дослідження культур народів для забезпечення керування ними.

Другий момент - це розробка проблем історії й теорії культури в працях філософів епохи Освіти. Маються на увазі ідеї географічного детермінізму, основна теза якого: людина, народи, звичаї - продукти впливу навколишніх природних умов (Монтеск'є). Широко поширилася теорія «шляхетного дикуна», що живе за природними законами природи (Руссо, Дідро й ін.). Тоді ж була розроблена схема запроданців стадій культурного розвитку (Тюрго, Вольтер, Кондорсе). Крім цього, робилися спроби сполучити ці загальнолюдські стадії розвитку з ідеєю національної своєрідності кожного конкретного народу, високої цінності кожної конкретної культури (Гердер).

І нарешті, остання обставина - це твердження еволюційного світогляду завдяки появі космогонічної гіпотези І. Канта (1755) і П. Лапласа (1796) в астрономії, еволюційного підходу в геології Ч. Лайелля (1830 - 1833) і ін. Особливе значення мало застосування принципу розвитку в біології Ж. Ламарком (1809), К. Бером (1829 - 1837) і побудова загальорганічної теорії еволюції Ч. Дарвіном і А. Уоллесом (50-ті роки). Тому, природно, ідея еволюції, розвитку, що брала перемогу в різних галузях знання й, що витісняла з них напівбогословські погляди, проникнула в область вивчення людини й культури.

У середині XIX в. і навіть трохи раніше в європейських країнах організовувалися географічні, антропологічні, етнологічні спілки, у яких акумулювалися відомості про особливості розвитку й функціонування різних культур. Першою була створено «Паризька спілка етнології» (1839), згодом реорганізована в «Суспільство антропології» (1859). У Нью-Йорку в 1842 р. сформувалася «Американська етнологічна спілка». В Англії в 1843 р. була відкрита «Етнологічна спілка» , а в 1863 р. вона було доповнено ще й «Антропологічним суспільством», які при об'єднанні в 1871 р. утворили «Королівський антропологічний інститут Великобританії й Ірландії». У Німеччині «Суспільство антропології, етнології й доісторії» сформувалося в 1869 р.

Поряд із цими організаціями центрами по вивченню культур стали антропологічні й етнографічні музеї, такі, як музеї в Будапешті (1872), Стокгольмі (1874), Парижу (1877), Роттердамі (1883), Варшаві (1888) і т.д. З більшою увагою до вивчення різноманітних культур ставилися в США, де був відкритий цілий ряд антропологічних музеїв. Найбільш відомі з них Чиказький музей природної історії (1893), музей антропології в Берклі (1901, Каліфорнія).

Остаточним етапом в організаційному оформленні вивчення культур (незалежно від того, чи називалася дисципліна етнологією, соціальною або культурною антропологією) була поява спеціальних періодичних видань: в Англії - «Фольклор» (1890) і «Людина» (1901), у Німеччині - «Ethnologica» (1909), у США - «Американський антрополог» (1899).

2. Перші еволюціоністські теорії культур

В атмосфері інтересу до життя народів в умовах інших культур майже одночасно в Німеччині, Франції, Австрії, Англії й США з'явилися перші еволюціоністські концепції культури. Основні риси цього підходу: ідея єдності людського роду й однаковості розвитку культур, пряма однолінійність цього розвитку - від простого до складного, дуже часто обов'язковість Виділених стадій розвитку для всіх суспільств, ідея суспільного прогресу й історичного оптимізму, просвіти