Xристиянство, особливості його віровчення

Реферат на тему:

X ристиянство, особливості його віровчення

Християнство являє собою більш складне вчення, ніж його дуже часто зображають навіть в релігієзнавчих працях. Спрощена подача християн­ства, яка віднімає у нього деякі суттєві риси, з одного боку, дозволяє багатьом своєрідним апологетам цього вчення зближувати або навіть ототожнювати християнство з іншими релігіями, уявляючи його в ролі деякого зразку релігії, а з другого, дозволяє деяким критикам християн­ства виставляти його у вигляді майстерного поєднання елементів інших релігій (мітраїзму, іудаїзму, гностицизму і т.д.), заперечуючи його новітній і оригінальний характер. Тим не менш християнство є окрема, надзвичайно своєрідна, суттєво визначена і дуже відмінна від багатьох інших релігій, до того ж релігія достатньо складна. Необхідно мати на увазі, що християнство містить в собі такі концептуальні елементи, яких немає більше ні в одній релігії (наприклад, вчення про трійцю, вчення про «неподільне» і «незлиттєве» поєднання божественної і людської особистості в Ісусі Христі і т.д.).

Так що ж таке християнство і які особливості його віровчення?

Християнство - це релігія, н основі якої лежить віра в те, що, тисячі років тому Бог прийшов у світ. Він народився, отримав ім'я Ісус, жив в Іудеї, проповідував, страждав і помер на хресті, як людина. Його смерть і наступне воскресіння з мертвих змінило долю всього людства. Його проповідь започаткувала нову європейську цивілізацію. Для християн же найбільшим чудом було не слово Ісуса, а Він сам. Головною справою Ісуса було його буття з людьми, буття на хресті.

Християни вірять, що світ створений єдиним вічним Богом, і створений без зла. Людина, за задумом Бога, наділена свободою волі, ще в раю потрапила під спокусу сатани - одного з ангелів, що постав проти Божої волі, - і учинила провину, яка вплинула на подальшу долю людства. Людина порушила Божу заборону, забажавши самою стати «як Бог». Це замінило сему її природу: втративши благу, безсмертну сутність, людина стала доступною до страждань, хвороб і смерті, і в цьому християни бачать наслідок первородного гріху, що передасться з покоління в покоління.

Бог вигнав людину з раю і потомство перших людей - Адама і Єви - заселило землю, але з самого початку історії існувала прірва між Богом і людиною. Щоб навернути людину на істинну дорогу Бог явив себе вибраному Ним народу - іудеям. Бог неодноразово відкривався пророкам, заключав союзи (заповіти) зі «Своїм» народом, дав йому Закон, який містив правила праведного життя, обіцяв спасіння від влади зла. Згідно Священного Писання Бог уклав з людьми п'ять заповітів-договорів, союзів. Перший такий заповіт був укладений з Адамом і був ним порушений. За це Бог його вигнав з pаю. Другий заповіт - з Ноем і, таким чином, була дана можливість відродити людство після Всесвітнього потопу. Заповіт з Авраамом знаменував появу боговибраного народу (євреїв). Четвертий заповіт був укладений з Моісеєм, що знаменувало повернення єврейського народу на шлях істинний. З цією метою Бог дає їм десять заповідей (Декалог). На п'ятому заповіті, укладеному во Христі зі всім людством, засноване християнство. Перші чотири заповіти харак­теризують відношення Бога і людини на основі Закону. П'ятий заповіт (Новий Заповіт) заснований на Любові. Це важливіша відмінність християнства від всіх раніше існуючих релігій і складає першу особ­ливість нової релігії. Тобто змінюється саме розуміння Бога, котрий, за словами апостолів, «є Любов».

Священне Писання євреїв проникнуте очікуванням Месії - того, хто позбавить світ від зла, а людей - від рабства гріха. Для цього Бог послав в світ Свого Сина, котрий стражданнями і смертю на хресті скупив первородний гріх всього людства - минулого і майбутнього. Воскресіння Христа знаменує для християн перемогу над смертю і знову надану надію на "можливість вічного життя з Богом.«Бог олюдянівся, щоб людина обожнилась», - говорив св. Афанасій Великий. В цьому полягає друга характерна риса християнства.

Ведучи мову про наступну особливість, необхідно звернути увагу на те, що християнство, як ні одна інша релігія, засноване на таємниці. Розум людини не вміщає уявлення про єдиного Бога, існуючого в трьох іпоста­сях: Бог-отець, Бог-син і Бог-Дух святий.

Трійця християнського Бога базується на логіці сенсу людського буття. Однак в християнстві ця логіка визначається вирішенням пробле­ми співвідношення необмеженої божественної влади і договору між Богом і людьми: на що людина повинна надіятися в своєму житті на договір, котрий в будь-якому випадку буде витриманий і над яким навіть не власна воля Бога, або на волю Бога, який в любий момент може проігнорувати те чи інше положення договору. Якщо середньовічний іудаїзм вирішив цю проблему на користь договору, перетворивши його у всесвітній закон, що обмежував волю Бога, то християнство пішло протилежним шляхом, визнаючи, що Бог не тільки може, але й вважає за необхідне переступити договір. Питання в тому, в чому полягає ця необхідність, якими мотивами керується Бог, коли відступає від свого договору з людиною. В залежності від інтерпретації відношення Бога з людиною називаються три ведучі мотивації.

По-перше, в своїй святості Бог настільки перевищує свої творіння, що яким би не була велика і свята людина, вона завжди буде абсолютно нікчемною в порівнянні з Богом. Тому н точки зору Бога всяка праведність людини, її відданість договору мізерна,