Музичні митці України

Розвиток музики на Україні у XVII – XVIII ст.

Як відомо, кінець XVI - перша половина XVII століття йшли під знаком національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти й покатоличення, проти турецько-татарськпх на­бігів. Козацько-селянські повстання під проводом С. Наливайка, Т. Федоровича, Д. Гуні та інших були тими спалахами, які відбивали хвилі невдоволення й протесту трудового селянства. Вершиною кон­фліктних зіткнень широких мас з іноземними поневолювачами була селянська війна 1648 -1654 років під проводом видатного сина укра­їнського народу, талановитого полководця Богдана Хмельницького. Вона завершилась дуже вагомим історичним актом - возз'єднанням України з Росією, яке мало величезне значення для дальшого істо­ричного розвитку українського, російського і білоруського народів.

У першій половині XVIII століття українські землі залишались роз'єднаними, вони входили до складу різних держав: Росії, Польщі, Туреччини і Угорщини. Протягом століття велась боротьба за визво­лення Правобережної України, яка завершилася в кінці XVIII віку возз'єднанням її з іншими українськими землями. Це мало велике прогресивне значення в житті народу, сприяло роз­витку економіки і культури.

Разом з тим, відбувалось дальше класове розшарування суспіль­ства; розподіл вільних земель поміщикам, козацькій старшині, мо­настирям, з одного боку, і покріпачення селян, з другого боку. Це викликало хвилі протесту, повстанські рухи гайдамаків та опришків.

Велику роль у суспільному й культурному житті українського народу відіграли братства, які виникли наприкінці XVI століття. Це - товариства, організації, що об'єднували прогресивних і най­більш освічених та свідомих представників інтелігенції та інших верств міського населення. В силу історичних умов братства гуртувалися навколо церковних парафій, хоч були майже цілком світськи­ми організаціями. У їх програмі - боротьба за рідну мову, розвиток письменства, освіти й культури, за православну віру. Велика історич­на роль братств у організації широкої сітки шкіл, у тому числі ви­щих учбових закладів - колегіумів, зокрема Львівської школи (1587 р.), Острозького і Київського колегіумів (1580, 1632). Згодом Київський колегіум указом Петра І реформовано в «Академію наук вольних» (1701 р.), яка стала центром науки і культури не тільки південно-східного краю Російської імперії, а й усіх східнослов'ян­ських народів. Цей заклад щороку відвідувало близько однієї тисячі учнів як з України - діти козацької старшини, духівництва, рядо­вих козаків, міщан, - так і з Росії, Білорусії, Молдавії, Сербії, Чор­ногорії, Болгарії та Греції. У Київському колегіумі навчалися ви­значні вчені й письменники, видатні діячі освіти й культури - Л. Барановпч, І. Галятовський, Є. Славинепькиіі, С. Полоцький, Г. Сковорода, Ф. Прокоповпч, А. Ведель та багато інших.

Дуже важливу роль відіграли братські школи й колегіуми у роз­витку музичної культури. Тут треба відзначити передусім таку деталь. Керівництво братств розуміло, що боротьба проти покатоли­чення повинна вестися у різних формах. Завоювати симпатії мас можна і через красивий, багатоголосний спів.

Співи були органічною і невід'ємною складовою частиноювихо­вання дітей у школах. Навчали хоровому (нотному) співу, музич­ній грамоті. У вищих школах учні проходили хорову практику, осно­ви композиції тощо. Добре поставлене музичне виховання у брат­ських школах першої половини XVII століття сприяло дальшому розвитку професіонального музичного мистецтва.

Багатоголосний спів зароджується ще наприкінці XVI століття. Вже у січні 1591року Львівське братство вітало київського митро­полита дванадцятиголосним хором.

Основним жанром тогочасної фахової музики був партесний кон­церт. Це - багатоголосний одночастинний хоровий твір. Слово «партесний» походить від латинського pагtes, що означає спів за парті­ями з нот. Поряд з концертом розвивалися й інші жанри: кант, псальма, одноголосна пісня з інструментальним супроводом. Відомо також з курсу музичної літератури попереднього року, що великого розквіту набувають на Україні у

XVI-XVII ст. думи та народні пісні: ліричні, жартівливі, танцювальні, історичні. Між згаданими жанрами існували зв'язки. На кант і псальму впливала народна пісня, кант, в свою чергу, впливав на партесний концерт.

Народні ліричні пісні набувають популярності не лише в Україні, але й поза її межами. Про високий рівень музичного мистецтва свідчить ви­дана у Вільно 1677 р. "Граматика мусикійна" киянина Ми­коли Дилецького - відомого педагога і композитора.

Турбота козацької держави щодо розвитку музичного ми­стецтва проявилася навіть у тому, що в 1652 р. Богдан Хмельницький підписав універсал про утворення музичного цеху в Лівобережній Україні. На Запорожжі існували спеці­альні школи, які готували професіоналів "вокальної музи­ки і церковного співу". Вчитися сюди їхали з усієї України. Вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва зро­била Києво-Могилянська академія, в якій вивчалися му­зика, хоровий спів, були організовані хори, оркестри. Чи­мало випускників академії стали видатними співаками, ке­рівниками хорових колективів, композиторами.

Вершин тогочасної музичної культури досягли хорові твори Артемія Веделя, Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, котрі також (крім Д. Бортнянського) були випускниками академії. Ці твори поєднали традиції східно­слов'янської релігійної музики і народної пісенності з ви­со