Этапы развития образовательной системы Украины

Вступ.

Освіта і наука – найважливіші сфери людської діяльності. Вони є складними ієрархічними системами, стратегічно пріоритетними, базовими для соціально-економічного розвитку суспільства, особливо для країн, що реформуються, - а саме такою є Україна.

Освіта – це дзеркало соціально-економічного та культурно-історичного стану країни; це та сфера життя суспільства, яка не повинна залежати від політичної кон’юнктури, організаційно-структурних і фінансово-економічних, змістовно-методичних і кадрових проблем.

Вивчення шляху становлення народної системи освіти дасть змогу ознайомитися з найважливішими педагогічними ідеями, що формували свідомість українців протягом багатьох століть в історії, з принципами організації навчального процесу в різні періоди існування України та з найвидатнішими педагогами, що зробили великий внесок у формування національної системи освіти.

Серед основних етапів розвитку освітньої системи в Україні можна виділити:

1. Зародження перших форм навчання в період палеоліту та неоліту

2. Освіта в Київській Русі – княжа доба (VII - XVIII)

3. Період культурного занепаду (XIII - XV)

4. Доба українського Відродження (XVI - XVIII)

5. Українська освіта під впливом Російської та Австро-Угорської імперій (XVIII – поч. XX)

6. Освіта у XX ст., освіта за радянських часів (XX)

7. Сучасна освіта

Основний зміст розвитку освіти в ці періоди розглянуті далі.

Навчання у первісних та родових племенах на території України

В епоху палеоліту формування и підготовка підростаючого покоління розвивалися відповідно до загальних законів і закономірностей, традицій і особливостей родового і племінного виховання.

В період неоліту вищий рівень мови і мовлення населення розширив можливості розвитку культури, мистецтва, первісної науки у формі спостережень і досвіду, що передавалися новим поколінням через легенди, навчання і виховання підростаючого покоління. Учені допускають, що навчання дітей трипільців багатьом видам діяльності та професійним навичкам і умінням відбувалося у спеціальних навчальних закладах, оскільки, як відомо, для створення школи повинні історично скластися певні умови: достатній ступінь розвитку засобів виробництва, знарядь праці та різних видів господарської діяльності; високий рівень духовної культури населення; наявність мови, яку б розуміла більшість населення; перехід писемності від примітивних її форм до виразних знаків; багатоплановість виробничої діяльності населення, розмаїття народних традицій, обрядів і ритуалів, сформованість стійких сімейних стосунків тощо. Всі ці умови у населення України епохи неоліту існували.

З появою і зміцненням міст зростала мережа шкіл грамоти, ремесел і промислів, з’явилися школи для підготовки духовних осіб. Це був час розвитку першоукраїнської писемності, зв’язків між слов’янськими союзами.

Докняжа доба – початок I тис. до н.е. характерна розвитком природничо-наукових знань, які, хоч і не розчленовувалися на окремі галузі, активно протистояли марновірству и забобонності, сприяли осмисленню і трактуванню явищ природи. Остаточно сформувались і розквітли народна метрологія, методи обчислення, форми запису результатів розрахунків, обчислень тощо. Математична освіта була доступна широким верствам населення, людям різних професій (зарубки на побутових предметах, колодах і палицях, записи на берестяних грамотах тощо). Українці докняжої доби широко використовували знання фізики і механіки, хімії, користувалися верстатами, володіли ливарним мистецтвом, будівельною та архітектурною майстерністю.

Добре розгалужене багатогалузеве народне господарство не могло існувати без школи, відповідної науки, у тому числі й педагогіки, що досягли високого розвитку у період виникнення і розквіту Київської Русі (першого державного утворення українського народу), за яким закріпилася назва княжої доби.

Культурний та освітній розквіт Київської Русі (період княжої доби).

Князі Рюриковичі (Олег, Ігор, Ольга, Святослав) заклали підмурок державної освіти і виховання. Основними закладами цього періоду, що діяли до прийняття християнства, були школи грамоти , де діти навчалися читати, писати, лічити. До 988р. ці школи були носіями хліборобської культури, народних вірувань, традицій, звичаїв, обрядів. Крім здобуття формальних знань, діти знайомилися із суспільними і природними явищами, побутом людей через засоби фольклору: казки, билини, приказки і прислів’я, пісні тощо. Вони усвідомлювали етичний ідеал свого народу: чесність, доброту, щирість, працьовитість, вірність. Ці народнопоетичні твори стали не лише засобом морально-естетичного та патріотичного виховання, а й джерелом окремих історичних свідчень.

На основі східнослов’янської протописемності та літер грецького алфавіту в IX ст. було створено нову загальновживану азбуку – спочатку глаголицю, пізніше – кирилицю, що відповідало інтересам об’єднання східнослов’янських земель Києвом не тільки в політичному та економічному, а й культурному аспектах. Авторами кирилиці, яка була добре пристосована до звуків слов’янської мови, були філософи, просвітителі та громадські діячі Кирило та Мефодій. Спрощена азбука робила освіту доступнішою для широких верств населення Київської Русі.

За княжої доби школа та освіта Київської Русі якісно змінились. Приблизно з X-XII ст. з’являється термін «школа». Хр

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать