Модернізм доба модерну і доба авангарду. Постмодернізм

Реферат на тему:

Модернізм: доба модерну і доба авангарду. Постмодернізм

Витоки модерну. Мистецтво “кінця століття”. Романтичні корені модерну в Україні. Культура і мистецтво першої третини ХХ ст. в Україні. Культурні реалії радянського періоду.Культура в добу тоталітаризму. Течії авангардизму ХХ ст. і їх національні особливості. Модернізм в літературі, зображальних мистецтвах, музиці, архітектурі.

Попередником модернізму як загального поняття, що окреслює багатоманіття нових течій у мистецтві ХХ ст., був стиль модерн. Епоха модерну, яка проіснувала недовго, 20-30 років у різних країнах, залишила помітний слід у культурі як вияві світобачення, зокрема в архітектурі, живописі, монументальному мистецтві, книжковій графіці, дизайні та одязі. Стиль модерн виник на зламі ХІХ-ХХ ст. як реакція на кризу у світогляді інтелігенції доби “кінця століття”, з її розчаруванням у моральних критеріях, розгубленістю перед лицем загострених соціальних катаклізмів. Модерн має спільне з неоромантизмом те, що є також протестом проти девальвованих цінностей позитивізму і прагматизму, які панували в європейському способі життя ХІХ ст., але намагається цей протест вилити у поєднання романтизму з практицизмом, покращити світ за допомогою мистецтва. Стиль ніби стомився від неоромантичних пошуків надреальної краси і намагався вносити елементи естетики у повсякденний побут простих людей, не витончених у сприйманні мистецтва, у побут широких мас споживачів. Доступність краси для загалу стає гаслом часу. Масове мистецтво черпало з унікально-особистісного і пристосовувало його для ширшого сприймання, намагаючись зробити побут мистецтвом, а мистецтво побутом. Розвиткові модерну сприяло зближення мистецтва і промисловості, що забезпечило виготовлення художніх виробів у раніше нечуваній кількості.

До виникнення модерну також спричинилася творчість визначних художників, творців модерну: А. Гауді (Іспанія), Ф. Шехтеля, М. Реріха (Росія), А. БЬокліна (Німеччина), Г. Клімта (Австрія), Тіффані (США), Врубеля, Городецького, Г. Нарбута (Україна). Утвердженню модерну як окремого стилю сприяла вироблена універсальна система засобів вислову, спільна і для монументальних панно, і для фасону плаття, живописного полотна, дизайну посуду. Одним з джерел стилю були сприйняті деякі східні концепції мистецтва: принцип площинності зображень східного живопису, декоративності та орнаментальності. Ці концепції ґрунтувалися на уявленні, що предмет не залежить від зовнішніх умов освітлення, а суттю його є внутрішня будова, яка виявляє себе в лініях і ритмі, симетрії і декорі. Усе навколо є лише грою ліній, площин, кольорів. Європейське ж підґрунтя модерну – у традиціях романтизму, почуттєвості, твердої лінійно-структурної основи.

2. Ідейне обґрунтування стилеві дала течія символізму, яка виникла у французькій літературі 80-х років ХІХ ст.: художня свідомість завжди вирізняє внутрішній потаємний сенс речі, який просвічує через зовнішню оболонку. Символізм притаманний мистецтву споконвічно, але в добу модерну посилилися акценти на невловимості, таємничості, загадковості, нерозшифрованості внутрішнього смислу. Все видиме – це знаки і шифри одвічних, позачасових ідей. Форма твору повинна лише натякати на внутрішню сутність речей музикою вірша, ритмом і структурою музики, колоритом, згином ліній та фантазією живопису (картини М. Врубеля), що дає можливість сприймачеві інтуїтивно осягнути сутність. Представниками модерну у Франції були Пюві де Шаван (“Священний гай”, “Відпочинок”) та Одилон Редон (“Кулясте око”, “Чудовисько, що літає”). Проте не лише символізм був основою стилістики модерну з її площинністю, орнаментальністю і вишуканістю (плакати і афіші Тулуз-Лотрека).

У Німеччині модерн і символізм виявився у творах Арнольда Бьокліна (“Острів мертвих”) і Франца фон Штюка (“Гріх”, “Люцифер”, “Війна”). Російський символізм – у творах В. Борисова-Муратова (“Кущ ліщини”, “Дафніс і Хлоя”). Представниками модерну в Росії були В. Сєров, В. Васнєцов, М. Нестеров, М. Врубель (останній одночасно і в Україні). Чинником східного впливу на модерн в Росії був Кавказ. Модерн виявився в оформленні журналу “Мир искусства” (1899-1904) (О. Бенуа). У сценографії модерн яскраво виявився у творчості М. Реріха.

Для модерну характерна зацікавленість міфологічними персонажами та алегоричними мотивами, а також образами, що вже існували в різних мистецтвах. У живописному міфі виступає потрійна умовність, символізм: самого міфу, історичної епохи та живописної мови (сфінкси, кентаври, лебеді як символи людських якостей). Побутує ідея становлення, росту і розвитку, відвертої любовної пристрасті, пориву та екстазу, а також – поряд з цим – ідея безвиході, знемоги і відчаю (Врубель). Орієнтація на природу як джерело символів відбулася на всіх рівнях мистецтва – від філософського (“філософія життя”; Гоген) – до декоративних: метелика, лілеї, жіночого волосся як окремих взятих з природи символів (наприклад, дзвіночки позначали бажання, соняшники – сонячну жагу до життя); наприклад, в ужитковому мистецтві поширилась мода на склянку у формі квітки чи ліхтар у формі горіха серед листя (французький архітектор Гімар). Для модерну характерний спонтанний і стихійний саморозвиток форм (архітектура іспанця Гауді), ніби запозичених з живої природи, який зумовлює принцип динамічної рівноваги (не просту симетрію мінералів і кристалів неживої природи).

Синтез мистецтв призвів до відродження жанру мозаїки і фресок, культу “чист