Кращі дерева України

Дуб

Що не кажіть, а найбільшої пошани у нашого народу впродовж його багатовікової історії зажив дуб. Щедро оспіваний у піснях і думах, каз­ках та легендах, він і сьогодні залишається символом незламності на­родного духу, невмирущості його душі.

Як і в багатьох інших народів, у східних слов'ян дуб вважався свя­щенним деревом. Язичники поклонялися дубу як оселі і храму Перуна — найбільшого божества. У Києві на Володимирській горі був го­ловний пантеон язичеських богів. Тут ріс могутній дуб в одинадцять об­хватів. З прийняттям християнства цей пантеон був зруйнований, а дуб за наказом князя Володимира зрубали й скотили схилом. Прихильники старих богів, які намагались стати на перешкоді, були розчавлені ма­сивним стовбуром. І сьогодні нерідко знайдеш скам'янілі дуби ви­являються тотемними. Про це свідчать вбиті у стовбур кабанячі, ведмежі й вовчі ікла — зображення Перуна, якому молились наші пра­щури.

Після прийняття християнства дуб не переставав захоплювати людей своєю величчю та красою, могутністю і довголіттям. Під віковіч­ними дубами — нелинями, як їх називають у народі, збирались вій­ськові ради і народні віча, суди, тут зустрічались закохані...

На Україні є дуби, вік яких вимірюється століттями. Окремі дере­ва «пам'ятають» княжі часи, козацьку вольницю. Як правило, такі дуби отримали охоронні свідоцтва. У нашій республіці нараховується 70 нелинів-довгожителів, що відсвяткували 500-річний ювілей. Патріар­хом серед них, гадають, є найстаріший дуб, який росте в урочищі Юзефині Рокитнівського району на Ровенщині. Цьому старожилові, за підрахунками вчених, вже за 1300 років.

На схилах Кириківського яру біля села Мельники Чернігівського району росте 1100-літній дуб заввишки до 3О м, діаметр його стов­бура — 8,65 м. У затінку його крони збирались учасники визвольної боротьби 1596 р. під проводом Северина Наливайка. Бували тут Пав-люк і Богдан Хмельницький. Під ним гайдамацькі загони на чолі з Максимом Залізняком присягали на вірність Вітчизні. У 1843 р. цей дуб малював Т. Г. Шевченко. Шість разів його вражала блискавиця, а він живе. Місцеві довгожителі кажуть, що це саме про нього, Залізняків дуб, складена пісня «Ой чого ти, дубе, на яр похилився».

Славнозвісному хортицькому дубу — 700 років. Його висота — 36 м, діаметр стовбура — 6,32, а крони — 43 м. Звідси йшли боронити рідну землю від татарів і турків, тут навесні 1648 р. збирались козаки, повставши проти польської шляхти. Був хортицький дуб свідком і того, як кошове товариство писало листа турецькому султанові.

В урочищі Маньківці на Житомирщині майже на 40 м підійняв свої віти могутній дуб. Біля нього табличка «1467» — рік посадки. Його на­зивають Гнатів дуб. Під час Коліївщини, за переказами, тут стратили одного з найактивніших учасників повстання — Гната.

Багато легенд оспівують славний на Тернопільщині Довбушів дуб, на Львівщині та Івано-Франківщині лісові велетні бережуть пам'ять про Великого Каменяра, на Волині — про Лесю Українку, на Харків­щині — про Григорія Сковороду. Особливою пошаною користується і дуб Шевченка на Михайловій горі (Черкащина). Тут на березі Дніпра Тарас Григорович зустрічався з Михайлом Максимовичем — першим ректором Київського університету.

Неоціненне й практичне значення дуба, що також немалою мірою прислужилося його славі. Відомо 600 видів дуба, в СРСР ця порода становить лише 1 % вкритої лісом площі. На Україні росте 23 види дуба. Діброви займають 1,5 млн га, тобто чверть усього зеленого по­криву республіки.

Велике значення має дуб звичайний. При особливо спрятливих умовах він досягає висоти 40—50 і діаметра 1 —1,5 м. У більшості ви­падків він живе 500, а іноді й 2000 р.: 120—200 перших років життя росте у висоту, а в товщину — весь час, хоча після 100—120 років при­ріст у діаметрі дуже уповільнюється. Дуб звичайний має дві форми (різновиди) — літню і зимову. Перша скидає листя на зиму, друга — лише навесні наступного року. Справа в тому, що у зимового листя з'являється на 2—3 тижні пізніше, ніж у літнього. У місці прикріплен­ня листків до гілок не встигає утворитись корковий відокремлювальнии шар і вдарене приморозком листя не опадає (очевидно, його предки були вічнозеленими і зростали в умовах м'якого клімату).

Як релікти особливу цінність мають дуб пухнастий, що росте у Кри­му, та дуб скельний, який, крім Криму та Карпат, біолог Григорій Смик виявив у зоні Словечансько-Овруцького кряжу на Поліссі.

Дуб росте на родючих грунтах, але може й на бідних супіщаних. Хоч він і світлолюбний, проте в суборах і судібровах непогано почу­вається й під покровом сосни. До 8 років дерево росте повільно. В цей час воно розвиває могутню кореневу систему. Уже за перший рік життя коріння дуба проникає на глибину 1 м і більше. З 8 до 15—20 років він росте швидко — на 50—70 см щорічно, іноді за вегетаційний пе­ріод дає два і навіть три прирости.

Дуб цвіте після розпускання листя і запилюється вітром. Плодоно­сити починає з 30—40 років у вільному стані і з 50—60 — у насадженні. Квіти непоказні і дуже дрібні. У нього два типи квіток — чоловічі та жіночі. Перші зібрані у жовтувато-зеленуваті суцвіття — се­режки, які пучками звисають з гілок. Жіночі ще непоказніші і розташо­вані на кінчиках гілок по кілька штук. Дозрівають жолуді у вересні. Плодоносить дуб хоч і щедро, однак рідко — раз на 6—8 років.

Дуб, вирощений з жолудя, має один, а порослевий — кілька стов­бурів, які зростають з того місця, де колись був пен