Системи землеробства і сівозміни

СИСТЕМИ ЗЕМЛЕРОБСТВА І СIВОЗМ1НИ

1. Системи землеробства та їх класифікація

Система землеробства це комплекс взаємопов’язаних агротехнічних, меліоративних i органiзацiйно-господарських заходiв, спрямованих на ефективне використання землі, зберiгання i підвищення родючості ґрунту, вирощування високих i сталих врожаїв. Примітивні системи землеробства були поширені за умов незначного (до 25 %) використання придатних для вирощування сільськогосподарських культур земель. Залежно вiд способiв використання землi розрiзняли залежні, вирубно-вогневi i перелоговi системи землеробства.

Залежна система була поширена в країнах де була можливість розорювати дiлянки землi, якi нiколи не оброблялись. З часом, коли врожай знижувався настiльки, що не окуповував затрат працi, дiлянку залишали i займали нову.

Вирубно-вогневу систему використовували в лiсових районах, де лiс вирубували або спалювали дiлянками, на яких висiвали сiльськогосподарськi культури.

Перелогова система вiдрiзнялась вiд залiжної тим, що після використання дiлянку на кiлька рокiв залишали i використовували новi площі, якi до цього ранiше уже були в користуваннi (перелоги).

Для всiх примiтивних систем землеробства характерним було те, що родючiсть ґрунту на залишених пiсля використання дiлянках вiдновлювалася за рахунок природиих процесiв пiд впливом рослинності.

Екстенсивнi системи землеробства почали застосовувати, коли перiод перелогу внаслiдок значното розорювання земель i збiльшення чисельностi населения скорочувався до одного року. Однорiчний перелiг називали па ром, а систему землеробства — паровою. При такiй системи землеробства поле пару чергувалося з одним або кiлькома полями зернових, а посiви сiльськогосподарських культур займали до 2/З розораних земель. Родючiсть ґрунту відновлювалася в результатi обробiтку пару внесення добрив. Недоліком цієї системи була вiдсутнiсть в сiвозмiнi технічних і просапних культур, що стримувало розвиток тваринництва i знижувало загальний рiвень культури землеробства.

До екстенсивних належить трав’яна система землеробства, в якiй площi пiд зерновими культурами зменшувалися за рахунок збiльшення питомої ваги багаторiчних трав (50 % i бiльше полiв сiвозмiни). Родючiсть ґрунту в трав’янiй системi землеробства вiдновлювалась в ре зультатi вирощування багаторiчних трав i була досить ефективною в районах, сприятливих для їх вирощування.

Перехідні системи землеробства змiнили екстенсивнi в перiод, коли почали використовувати всi орнопридатні землі i в структуру посiвiв, крiм пару, зернових колоскових і багаторiчних трав, включали просапнi культури. Серед перехідних систем землеробства була поширена поліпшена зернова в якiй разом з полем пару вирощували просапнi та ярi зерновi культури суцiльного суцільного способу сівби Впровадження такої системи сприяло полiпшенню продуктивності землi (пiд посiви вiдводилось 75% площі)підвищенню продуктивностi i окультуренні полів за рахуннок вирощування високоврожайних просапних культур. Просапнi культури, крiм того, обов’язково удобрювали, що, позитивно впливало на родюцість ґрунтів.

У тридцятих роках ХХ ст. широко поширилась перехiдна травопiльна система землеробства з перiодичною зміною на полi однорiчних культур багаторiчними травами. При цiй системi значнi площi вiдводились для висiвання сумішок багаторiчних злакових i бобових трав з метою лолiпшення родючостi i структури ґрунтів. При використаннi травопiльної системи мало вносили органiчних i мiнеральних добрив. Ефективнiсть цiєї системи землеробства в Україні знижувалась також i внаслiдок не обґрунтованої замiни озимої пшеницi ярою, менш урожайною. В сучасних сiвозмiнах високу питому вагу багаторiчнi трави займають лише на кормових угiддях та еродованих землях.

Інтенсивні системи землеробства передбачають комплекс заходiв, направлених на пiдвищення родючостi ґрунтів i зростання врожайностi сiльськогосподарських культур. Це — обґрунтоване чергування культур у сiвозмiнах з урахуванням потреби тосподарства в продуктах рослинництва та захисту земель вiд ерозії; запровадження диференційованого механiчного обробiтку ґрунту; збiльшення виробництва ортанiчних добрив та рацiональне їх використання разом з мiнеральними; широке застосування мелiоративних заходiв (осушення i зрошення, вапнування i гiпсування, залiсення ярiв i балок, створення полезахнспих насаджень, терасування, виположувания схилiв та нарiзування в них щiлин тощо); удосконалення системи насiнництва та впровадження найбiльш продуктивних сортiв i гiбридiв; захист культурних рослии вiд бур’янiв, хвороб i шкiдникiв.

Вiдповiдно до грунтово-клiматичних поясiв на тери торiТ Украiни розрiзняють три основних природно-клiма тичних i економiчно-виробничих зони: Полiсся, Лiсостеп, Степ. Окремо видiляються гiрськi областi, в яких впроваджуються специфiчнi системи землеробства.

У тридцятих роках XX ст. широко поширилась перехідна травопільна система землеробства з періодичною зміною на полі однорічних культур багаторічними травами. При цій системі значні площі відводились для висівання сумішок багаторічних злакових і бобових трав з метою поліпшення родючості і структури ґрунтів. При використанні травопільної системи мало вносили органічних і мінеральних добрив. Ефективність цієї системи землеробства в Україні знижувалась також і внаслідок необґрунтованої