Особливості злочинних проявів в агропромисловому комплексі в період його реформування

Особливості злочинних проявів в агропромисловому комплексі

в період його реформування

Характерною особливістю сучасного етапу розвитку агропромислового комплексу (далі — АПК) України є глибока, затяжна і дуже загрозлива економічна криза, що проявляється у дестабілізації агропромислового виробництва, поглибленні диспропорції в ньому, розпаді фінансово-економічної системи, катастрофічному спаді виробництва, величезній кількості низькорентабельних і збиткових підприємств, звуженні ринків продовольства, зростанні споживчих цін і зниженні купівельної спроможності населення. У цих умовах реальною стає загроза продовольчій безпеці держави.

Складність та гострота економічної ситуації у вітчизняному АПК спостерігається на фоні стійкого нелегального або “тіньового” і кримінального зростання.

До основних специфічних особливостей, що характеризують структуру і розвиток АПК, слід віднести такі.

По-перше, АПК як потужний сектор економіки має складну та багаторівневу структуру, і остання суттєво відрізняє його від інших міжгалузевих комплексів (паливно-енергетичного, машинобудівного, транспортного і т.ін.).

По-друге, на сучасному етапі АПК є капіталомістким і трудомістким формуванням, в якому зосереджено значну частину основних виробничих фондів, трудових ресурсів, задіяних у сфері матеріального виробництва працівників, а також створюється велика частка валового внутрішнього продукту.

По-третє, розвиток АПК зумовлює підвищення матеріального добробуту населення. Продукція, що в ньому виробляється, виступає визначальним чинником вирішення соціальних завдань, оскільки з сільськогосподарської сировини виробляється понад 2/3 споживчих товарів, формується майже 95 % продуктів харчування, а це становить приблизно 75 % загального товарообігу держави.

По-четверте, АПК характеризується соціально-економічною неоднорідністю, що впливає на специфіку конструювання господарських механізмів його функціонування, а також на напрями вирішення соціальних завдань і т.ін.

Агропромисловий комплекс є багатогалузевим і поліструктурним комплексом, виділяється за ознакою єдиної мети функціонування його галузей, поєднаних на основі виробничо-технологічних зв’язків. Основу комплексу становлять послідовні стадії виробництва сільськогосподарської сировини та її переробки в готову продукцію.

Головною перешкодою на шляху трансформації сільськогосподарських формувань стала недосконалість земельних відносин. Невпровадження ефективних рішень відносно правової невизначеності, що стримує розвиток земельних відносин, погіршує і без того важкий фінансовий стан, в якому зараз опинилася галузь. Погашення існуючої заборгованості і запобігання накопиченню нових боргів суб’єктів сільського господарства у майбутньому, протидія зацікавленим злочинним формуванням, що користуються механізмами з отримання коштів від функціонування фінансових схем, які недостатньо контролюються державою, потребує адекватних радикальних заходів.

Ситуація в АПК погіршується тим, що вона не є локальною, а притаманна всій національній економіці, де діють недосконалі фінансові механізми. Загалом, в економіці АПК мають місце такі основні розрахункові елементи: товарно-грошовий (у реальному секторі економіки); бартерний; взаємозаліки та фінансові сурогати; безгрошовий (натуральне господарство), які стали відчутним гальмом у проведенні реформ. Невпинне їх розширення не лише штучно обмежує економічний простір ринкових відносин, а й деформує їх зміст.

Широке застосування таких форм розрахунків призвело до численних цінових викривлень на українському ринку і полегшило проведення організованими злочинними угрупованнями завуальованих протиправних дій, які йдуть всупереч інтересам селянської громади. Наприклад, бартерна ціна автомобільного пального в обмін на зерно у 3–5 разів перевищує грошову. У 1996 році в Україні за середньої собівартості виробництва 1 т зерна у 99 грн воно продавалося за такими середніми цінами: заготівельним організаціям (державі) — по 220 грн; населенню за рахунок оплати праці — 97 грн; на ринках та у магазинах — 164 грн, за бартером в інших операціях — по 174 грн. У 1998 році ціни на сільськогосподарську продукцію, реалізовану за бартером, були на 25–50 %, а на вовну вдвічі нижчими порівняно з цінами продажу продукції сільського господарства заготівельним організаціям.

Інша проблема — борги аграріїв, які можна розділити на три категорії: борги державі, борги компаніям, що працюють на аграрному ринку, та борги сільгоспробітникам. Загальна сума боргів колективних сільгосппідприємств оцінювалась у 13,8–15 млрд грн — більше третини річного обсягу виробництва. Починаючи з 1990 року, кількість збиткових колективних сільськогосподарських підприємств постійно збільшувалася. Так, якщо у 1990 р. існувало 51 збиткове сільгосппідприємство, то у 1998 p. їх вже стало 11 410 (92 % від їх загальної кількості). За оперативними даними, у 1999 p. збитково працювало понад 12 тис. сільгосппідприємств. У 1995 році колективні сільськогосподарські підприємства, радгоспи та допоміжні господарства з виробництва сільськогосподарської продукції одержали прибуток на суму 748,1 млн грн, а у 1998 р. збитки по цих господарствах складали 4,1 млрд грн.

Беручи до уваги, що агробізнес в цілому — справа прибуткова, можна зробити висновок, що більша частка коштів, не сплачених за штучними боргами, надійшла до “тіньового” сектора економіки. Слід розглянути питання стосовн