Джгутикові Основні представники Особливості будови і функції органів 2

Назва реферату : Джгутикові. Основні представники. Особливості будови і функції органів
Розділ : Біологія

Джгутикові. Основні представники. Особливості будови і функції органів

Джгутикові. Основні представники. Особливості будови і функції органів. Споровики. Гемоспоридія. Риси організації споровиків. Життєвий шлях молярійного плазмодія. Інфузорії. Інфузорія-туфелька. Особливості будови та функції організму. Губки. Загальна характеристика, будова і життєві особливості типу.

Клас джгутикових об'єднує найпростіших, що мають один або кілька джгутиків. Джгутикові — дуже своєрідна група організ­мів. Одні з них — типові рослинні форми, що мають хлорофіл і живляться тільки автотрофно шляхом фотосинтезу; інші — хлоро­філу не мають і живляться тільки гетеротрофне, що поряд з деякими іншими особливостями свідчить про приналежність їх до світу тва­рин. Нарешті, деякі джгутикові — міксотрофи; вони є ніби зв'я­зуючими ланками між рослинами і тваринами.

Евглена має веретеноподібну форму тіла. На пе­редньому кінці має один джгутик. Тіло вкрите пелікулою. Ядро одне. В цитоплазмі багато дрібних хроматофорів, що мають хлоро­філ. Біля переднього кінця розміщена скоротлива вакуоля з резер­вуаром, що відкривається назовні біля основи джгутика. Поряд із скоротливою вакуолею розміщене червоне світлочутливе вічко — стигма.

На світлі евглена синтезує органічні речовини з неорганічних, подібно до зелених рослин, а в темноті вона втрачає хлорофіл і жи­виться звичайно осмотично розчиненими у воді готовими органіч­ними речовинами.

Комірцеві джгутикові – поодинокі або колоніальні форми, що мають особливий протоплазматичний комірець, який оточує джгутик і відіграє роль в уловлюванні поживних часток.

Споровики — виключно паразитичні форми. Більшість спорови­ків паразитує всередині клітин різних тканин безхребетних і хре­бетних тварин, а також людини. Характеризуються складним цик­лом розвитку, чергуванням статевого і безстатевого розмножень і утворенням у більшості спор, подібних до цист інших найпрості­ших. Спори мають густу оболонку і містять один або кілька дрібних зародків, так званих спорозоїтів. З організму живителя спори виводяться в зовнішнє середовище і можуть проковтуватися іншим живителем, який таким шляхом заражається. У деяких спорови­ків — малярійних плазмодіїв — усі стадії розвитку проходять в організмі їх живителів—людини, птахів, комарів. В цих споро­виків спорозоїти розвиваються в тілі комара і передаються птахам або людині з слиною комара при укусі. У зовнішнє середовище, отже, спорозоїти малярійних плазмодіїв не попадають, і спори тому не утворюються.)

У ряду споровиків на деяких стадіях розвитку є джгутики, що свідчить про споріднення споровиків з джгутиковими.

Гемоспоридії (Нaemosporidia). Винятково шкідливу роль ві­діграють споровики ряду кров'яних споровиків — гемоспоридій, до якого належать малярійні плазмодії — збудники малярії — тяж­кого трансмісивного захворювання людини. Найбільш поширені три види малярійних плазмодіїв. Кожний вид спричинює захворю­вання певною формою малярії:

Plasmodium vivax — збудник триденної малярії,

Plasmodium malariae — збудник чотириденної малярії,

Plasmodium falciparum — збудник тропічної малярії.

Ці види плазмодіїв трохи відрізняються один від одного своєю морфологією і тривалістю періодів безстатевого розмноження.

Життєвий цикл малярійних плазмодіїв зв'язаний із зміною живителів. Одна частина цього циклу проходить в організмі люди­ни, де відбувається безстатеве розмноження плазмодіїв; друга його частина проходить в організмі специфічного переносника ма­лярії — самки малярійного комара Anopheles, де здійснюється ста­теве розмноження плазмодія. Отже, для малярійних плазмодіїв людина — проміжний живитель, а самка комара Anopheles — оста­точний. Заражаючись плазмодіями при ссанні крові хворого на ма­лярію, комар потім заражає іншу людину, вводячи їй плазмодіїв з своєю слиною при укусі.

Збудник малярії вводиться комаром у кров людини в стадії спорозоїта. Веретеновидні рухливі спорозоїти проникають у кліти­ни стінок кровоносних судин і в тканину печінки, селезінки та інших органів, набувають тут амебоподібної форми, збільшуються в роз­мірах і починають розмножуватися множинним поділом (шизо­гонія, або меруляція). В цій стадії розвитку плазмодій називається шизонтом, а утворені в результаті його поділу молоді особини — тканинними мерозоїтами. Кожний шизонт дає початок кільком де­сяткам дрібних мерозоїтів, які заглиблюються в інші тканинні клі­тини, поділяються там і дають наступне покоління.

Описаний процес тканинної шизогонії може повторюватися кілька разів. Ця частина життєвого циклу плазмодія дістала назву тканинного, або позаеритроцитарного циклу.

Інфузорії — найбільш високоорганізовані одноклітинні. Ди­ференціювання їх тіла і спеціалізація різних органоїдів досягає в них такого ступеня складності, що тільки одноклітинність є під­ставою називати інфузорії «найпростішими». Більшість з них живе в прісній і морській воді.

Органоїдами руху в інфузорій є численні дрібні війки. Ядер велике ядро — макронуклеус і мале ядро — мікронуклеус; для ряду інфузорій характерною є наявність двох або кількох мікронуклеусів.

Тіло туфель­ки вкрите війками, рухи яких цілком координовані. Ту­фелька має, крім того, здатність трохи стискуватися, згинатися то­що. Такі рухи тіла туфельки здійснюю

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать