Регуляція обміну речовин. Терморегуляція

Реферат на тему

Регуляція обміну речовин. Терморегуляція

Процес обміну речовин в організмі складається з кількох тисяч хімічних реакцій, які протікають в організмі.

Обмін речовин являє собою єдність двох процесів: асиміляції і дисиміляції. Асиміляція супроводжується посиленням дисиміляцій них процесів, які в свою чергу підготовляють організм до асиміляційних. Процеси асиміляції і дисиміляції тісно пов’язані між собою, але нерівні.

Наприклад, в період росту організму більше себе проявляє процес асиміляції.

Управління обміном вуглеводів

Вуглеводи в організмі являються основним джерелом енергії. Приводячи в дію механізми регуляції вмісту цукру в крові, являється його концентрація в плазмі (вміст цукру в крові в нормі становить 80 – 120 мг / %). Підтримання постійного вмісту цукру у крові не є кінцевою метою регуляції, а засобом досягнення основної мети – доставки до клітин організму цукру. В системі регуляції вмісту цукру у крові, при відхиленні від заданого регулюючого параметру відбувається вплив на той же параметр. Цей вплив проявляється у місці вимірювання через деякий час.

Вплив вищих центрів регуляції вуглеводного обміну в гіпоталамусі відбувається через симпатичну нервову систему. Від центра регуляції вуглеводного обміну у проміжному мозку нервові шляхи проходять у вигляді нервів симпатичної системи до мозкової речовини наднирників і у вигляді парасимпатичних нервів до підшлункової залози, спричиняючи виділення гормонів. Адреналін, при збудженні симпатичної нервової системи, діє на печінку і викликає мобілізацію глікогену.

Таким чином, нервові сигнали перемінюються у гуморальні. Далі дія продовжується - до регулюючих органів передаються управляючі сигнали гуморальним шляхом.

У підшлунковій залозі гормони, які беруть участь у вуглеводному обміні, виділяються клітинами острівців Лангенгарса. Одні клітини при цьому виділяють інсулін, другі – секретують глюкагон. У мозкові речовини наднирників виділяться адреналін –гормон, який викликає підвищений вміст цукру в крові. Гормони кори наднирників – глюкокортикоїди – дію протилежну інсуліну. Гормон щитовидної залози – тироксин – підвищує дію вуглеводного обміну.

Регулюючими органами служать:

– печінка – депо вуглеводів;

– м’язи – як головні споживачі;

– нирки – як пропускний клапан великої кількості цукру;

– всі клітини організму.

Збільшення кількості цукру у крові зумовлено:

– всмоктуванням глюкози у кишечнику;

– глікогенолізом – розпадом глікогену;

– утворенням цукру із білків та жирів.

Зменшення кількості цукру у крові приводить;

– розпад глюкози, гліколіз у тканинах;

– утворення глікогену із глюкози;

– утворення жирів із глюкози.

Регуляція вуглеводів являє собою багатоконтрольну систему.

Керуючими діями у системі служать сигнали центральної нервової системи, перш за все кора великих півкуль, яка міняє дію центра регуляції цукру у проміжному мозку і гіпоталамусі.

В ендокринному механізмі зменшуючим ефектом кількості цукру у крові є декілька гормонів, які виділяються різними залозами.

Організм легко переносить тимчасове підвищення вмісту цукру у крові, в той же час реагує переходом в коматозний стан при короткочасному його зниженні.

Управління обміном білків, жирів і неорганічних речовин

Білки у живому організмі виконують двояку функцію: пластичну та енергетичну. Пластична роль білків зумовлюється тим, що вони використовуються для утворення різних клітинних структур; енергетичне значення білків полягає в тому, що вони постачають організму енергію, при їх же розщепленні. Про кількість поступивши в організм білків можна судити по величині азотистого балансу.

Показником порушення обміну білка в організмі служить позитивний чи негативний азотистий баланс.

В регуляції білкового обміну беруть участь нервові та гуморальні впливи: область мозку, де міститься гіпоталамус стимулює виділення у кров гормонів щитовидної залози – тироксину і соматотропного гормону.

Фізіологічна роль ліпідів в організмі пояснюється тим, що вони входять в склад клітинних структур і є необхідними для утворення нових клітин.

Вплив гіпоталамуса на жировий обмін може виконуватись шляхом зміни секреції гіпофіза, щитовидної залози.

Однією з необхідних умов стійкості внутрішнього середовища організму являється зберігання стійкості осматичного тиску крові і тканинної рідини, що визначається концентрацією мінеральних солей. Неорганічні речовини беруть участь у регуляції кислотно – основної рівноваги, і у збереженні стійкості реакції середовища, PH крові і тканин. Кожна із мінеральних солей виконує певну роль в організмі.

Основна модель регуляції обміну заліза у клітинах

В основу моделі покладений факт існування двох метаболічних шляхів для депонування і мобілізації іонів заліза. Депонування заліза у формі ферритина каналізується при участі кисню апоферетином, який позбавлений заліза, а мобілізація його приводиться в дію ферридуктазою, яка може бути зв’язана з мембраною. В моделі трактується, що іон заліза, який поступає в клітину з трансферином, встановлюється на мембрані, проходить у клітину, де окисляється до Fe³⁺ , з наступним утворенням ферритину. Іони заліза звільняються із феритину у вигляді Fe²⁺ . Така внутрішня клітинна мобілізація заліза може служити витоком заліза д

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать