Тушканчики

ЗМІСТ

Сімейство тушканчикові

Тушканчик-стрибун

Тушканчик сумчастий

Тушканчик карликовий п'ятипалий

Тушканчик карликовий жирнохвостий

Тушканчик великий

Малий тушканчик

Список використаної літератури

СІМЕЙСТВО ТУШКАНЧИКОВІ

Сімейство ТУШКАНЧИКОВИЄ (Dipodidae) Сімейство тушканчикових об'єднує невелику групу гризунів, що населяють степи, напівпустелі і пустелі півдня Палеарктики і що пристосувалися до специфічних і суворих умов незаселеного в цих ландшафтах. Тушканчики — гризуни від середніх до дуже дрібних розмірів: довжина тіла від 5 до 26 ледве. В загальному вигляді тушканчиків характерні дуже крупна голова з сильно притупленою мордочкою, довгими закруглюючими вухами, величезними круглими, короткий куций тулуб, крихітні передні лапки, могутні скакальні задні кінцівки і довгий, часто забезпечений пензликом хвіст. Великі вуха і очі свідчать про високий розвиток слуху, смеркового зору і дотику, які необхідні тушканчикам при пошуку їжі і захисті від ворогів в нічних умовах. Маленькі передні лапки служать для схоплювання і утримання їжі, а також для риття нір, в чому тушканчики досягають великої майстерності. Задні кінцівки — скакальні, і у зв'язку з цією функцією вони сильно видозмінені: ступня подовжена і 3 середні зплюснуті кісточки зростаються в одну загальну кістку, звану цівкою. Бічні пальці задніх ніг розвинуті слабіше середніх або повністю відсутні. Хвіст, звичайно перевищуючий по довжині тулуб, грає важливу роль при русі: він служить для підтримки рівноваги тіла при стрибках, особливо при різких поворотах на швидкому стрибанні. Чорно-білий пензлик, що є на кінці хвоста у багатьох видів, називається «прапор» і, очевидно, служить важливим сигнальним засобом при внутрішньовидовому спілкуванні. Різці тушканчиків, крім розгризання їжі, служать основним знаряддям розпушування грунту при ритті нір, тоді як кінцівки вживаються головним чином вже для відгортання розпушеного грунту. Більшість тушканчиків приурочена в своєму розповсюдженні до напівпустинних і пустинних ландшафтів низин, лише окремі види населяють степову зону, а деякі проникають в гори вище 2000 м. У різних видів виробилися пристосування до незаселеного на рихлих або на щільних ґрунтах, і тому тушканчиків можна зустріти і в піщаних, і в глинистих, і в щебнистих напівпустелях і пустелях. Тушканчики — типово нічні тварини, що з'являються на поверхні тільки з настанням темноти. Перед світанком вони ховаються в нори, які будують самі. Нора тушканчика влаштована так: головний хід, що йде похило під поверхнею, з одним або декількома ' сліпими запасними ходами, відповідними майже до поверхні. Головний хід на день закупорюється земляною пробкою, яка називається копієчкою. По цій копієчці, рано вранці ще не що просохла, можна знайти нору тушканчика. Якщо жилу нору почати розкопувати, то звір вибиває дах одного із запасних ходів і вискакує через нього. В дальній частині головного ходу тушканчик викопує віднірок з округлою житловою камерою, яку вистилає дрібно розгризеними травинами. Зимовий період тушканчики проводять в глибокій сплячці в своїх норах. Весною і влітку відбувається розмноження звірів, самка народжує 1—8 дитинчат (звичайно 2—5). Їжею тушканчикам служить насіння різних рослин, цибулини лілейних, які вони викопують з грунту, залишаючи характерні копанки. В живлення входять також і зелені частини, і корені різних рослин, а у деяких видів значну частку в раціоні складають тваринні корми (дрібні комахи і їх личинки). Тушканчикові грають важливу роль в пустинних біоценозах, вони надають значну дію на ґрунтовий і рослинний покрив, служать їжею для багатьох пустинних хижаків. В багатьох районах за чисельністю тушканчики виявляються фоновими тваринами. В даний час відомо близько 26 видів тушканчиків, з'єднаних в 11 пологів. Область розповсюдження сімейства тягнеться від Північної і Північно-східної Африки, Південно-східної Європи, Малої і Передньої Азії, Казахстан, крайній південь Сибіру до Північно-східного Китаю і Монголії.

ТУШКАНЧИК-СТРИБУН (Allactaga saltator)

ТУШКАНЧИК-стрибун (Allactaga saltator) має істину тіла 13—17 см, хвоста — 19—22 см. Хутро його охристо-буре або жовто-сірий. Чорна частина «прапора» на хвості відокремлена від основної частини хвоста світлим колечком. Тушканчик-стрибун мешкає в різних степах, а також в глинистих, щебнистих і частково піщаних пустелях Казахстану, Узбекистану, Росії, Монголії і Північного Китаю. В гори він підіймається до висоти 2000 м і більш. Харчується цей звір насінням, зеленими частинами і цибулинами рослин, а також комахами і їх личинками. У виводку може бути 1—7 дитинчат (частіше 2—3); тривалість життя в природі, як правило, не перевищує трьох років.

ТУШКАНЧИК СУМЧАСТИЙ (Sminthopsis laniger)

ТУШКАНЧИК СУМЧАСТИЙ (Sminthopsis laniger) Це граціозні маленькі звірки з великими вухами і сильно розвинутими задніми лапками і хвостом, здійснюючи стрибки майже до 2 м завдовжки. Передні кінцівки у них хоча і коротше задніх, але не такий редуковано, як, наприклад, у кенгуру. «Техніка» їх пересування швидше нагадує стрибки зайця. Ступні лап роздуті у формі подушок. Хвіст дуже довгий, з кистю на кінці і заломлений так, що звір може спиратися на нього під час стрибка, як це роблять справжні тушканчики і кенгуру. Сумчасті тушканчики населяють сухі савани Східної Австралії