Наукова картина світу

Основи науки

У філософській і методологічній літературі останніх десятиліть всі частіше предметом дослідження стають фундаментальні ідеї, поняття й уявлення, що утворять відносно стійкі основи, на яких розвиваються конкретні емпіричні знання й пояснюючі їхні теорії.

Виявлення цих основ і аналіз припускає розгляд наукових знань як цілісної системи, що розвивається. У західній філософії таке бачення науки початок формуватися порівняно недавно, в основному в пост позитивістський період її історії. Що ж стосується етапу, на якому домінували уявлення про науку, розвинені в рамках позитивістської філософії, те їх найбільш яскравим вираженням була так звана стандартна концепція структури й росту знання. У ній як одиниця аналізу виступала окремо взята теорія і її взаємовідношення з досвідом. Наукове знання з'являлося як набір теорій і емпіричних знань, розглянутих як базис, на якому розвиваються теорії. Однак поступово з'ясовувалося, що емпіричний базис теорії не є чистої, теоретично нейтральною емпірією, що не дані спостереження, а факти являють собою той емпіричний базис, на який опираються теорії. А факти теоретично навантажені, оскільки в їхньому формуванні беруть участь інші теорії. І тоді проблема взаємодії окремої теорії з її емпіричним базисом з'являється і як проблема співвідношення цієї теорії з іншими, раніше сформованими теоріями, що утворять склад теоретичних знань певної наукової дисципліни.

Трохи з іншої сторони ця проблема взаємозв'язку теорій виявилася при дослідженні їхньої динаміки. З'ясувалося, що ріст теоретичного знання здійснюється не просто як узагальнення досвідчених фактів, але як використання в цьому процесі теоретичних понять і структур, розвинених у попередніх теоріях і застосовуваних при узагальненні досвіду. Тим самим теорії відповідної науки з'являлися як деяка динамічна мережа, цілісна система, взаємодіюча з емпіричними фактами. Системний вплив знань наукової дисципліни ставило проблему системних факторів, що визначають цілісність відповідної системи знань. Так стала вимальовуватися проблема підстав науки, завдяки яким організуються в системну цілісність різноманітні знання наукової дисципліни на кожному етапі її історичного розвитку.

Нарешті, розгляд росту знання в його історичній динаміці виявило особливі стани, пов'язані з переломними епохами розвитку науки, коли відбувається радикальна трансформація найбільш фундаментальних її понять і подань. Ці стани одержали назву наукових революцій, і їх можна розглядати як перебудову підстав науки.

Таким чином, розширення поля методологічної проблематики в постпозитивістської філософії науки висунуло в якості реальної методологічної проблеми аналіз підстав науки.

Ці підстави і їхні окремі компоненти були зафіксовані й описані в термінах: парадигма (Т. Кун), ядро дослідницької програми (И. Лакатос), ідеали природного порядку (С. Тулмин), основні теми науки (Дж. Холтон), дослідницька традиція (Л. Лаудан).

У процесі дискусій між прихильниками різних концепцій гостро встала проблема диференційованого аналізу підстав науки. Показовими щодо цього можуть служити дискусії навколо ключового в концепції Куна поняття парадигма, його крайню багатозначність і розпливчастість відзначали численні опоненти Куна.

Під впливом критики Кун спробував проаналізувати структуру парадигми. Він виділив наступні компоненти: символічні узагальнення (математичні формулювання законів), зразки рішення конкретних завдань, метафізичні частини парадигми й цінності (ціннісні установки науки). Це був крок уперед у порівнянні з першим варіантом концепції, однак на цьому етапі структура підстав науки залишилася не виясненою. По-перше, не показано, у яких зв'язках перебувають виділені компоненти парадигми, а виходить, строго говорячи, не виявлена її структура. По-друге, у парадигму, відповідно до Куна, включені як компоненти, що ставляться до глибинних підстав наукового пошуку, так і форми знання, які виростають на цих підставах. Наприклад, до складу символічних узагальнень входять математичні формулювання приватних законів науки (типу формул, що виражають закон Джоуля-Ленца, закон механічного коливання й т.п.). Але тоді виходить, що відкриття будь-якого нового приватного закону повинне означати зміну парадигми, тобто наукову революцію. Тим самим стирається розходження між нормальною наукою (еволюційним етапом росту знань) і науковою революцією. По-третє, виділяючи такі компоненти науки, як метафізичні частини парадигми й цінності, Кун фіксує їх через опис відповідних прикладів. З наведених Кунем прикладів видно, що метафізичні частини парадигми розуміються їм те як філософські ідеї, те як принципи конкретно-наукового характеру (типу принципу близької дії у фізиці або принципу еволюції в біології). Що ж стосується цінностей, те їхня характеристика Кунем також виглядає лише першим і досить приблизним начерком. По суті, тут маються на увазі ідеали науки, причому взяті в досить обмеженому діапазоні як ідеали пояснення, пророкування й застосування знань.

У принципі можна сказати, що навіть у самих просунутих дослідженнях підстав науки, до яким можна віднести роботи Т.Куна, західна філософія науки недостатньо аналітична. Вона поки не встановила, які головні компоненти підстав науки і їхніх зв'язків. Не прояснені в достатній мері й зв'язку між підставами науки й теоріями, що опираються на них, і емпіричними знаннями. А це значить, що проблема структури підстав, їхнього місця в системі знання і їхніх ф