Конституційне врегулювання виборів і референдумів

КОНТРОЛЬНА (ЗАЛІКОВА) РОБОТА

з “Основ конституційного права”

Тема: “Конституційне врегулювання

виборів і референдумів”

1. Види референдумів, конституційні вимоги до їх проведення

Залежно від тих чи тих ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імператив­ний і консультативний, конституційний і законодав­чий, обов'язковий і факультативний референдуми.

Імперативний і консультативний референдуми розрізняються за їхніми юридичними наслідками. Рішення, винесене імперативним референдумом, має загальнообов'язкове значення і не потребує нія­кого затвердження. Імперативним, наприклад, був референдум 1 грудня 1991 р., під час якого визнача­лося, бути чи не бути Україні незалежною держа­вою. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення поля­гає в установленні думки виборців щодо певного пи­тання. Ця думка може бути врахована, але не є обов'язковою для вирішення державними органами відповідної проблеми. У низці країн консультатив­ний референдум здійснюється під назвою "всенарод­ного обговорення".

Конституційним називається референдум, унаслі­док якого змінюється, приймається або відхиляється конституція. Якщо ж ці питання вирішуються стосовно до звичайного закону, то референдум нази­вається законодавчим.

Обов'язковий референдум — це референдум, про­ведення якого є обов'язковим для вирішення визна­чених Конституцією проблем.

Відповідно до ст. 73 Конституції України обов'яз­ковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо зміни території України. В інших кра­їнах предметом обов'язкового референдуму визна­чаються, скажімо, затвердження статутів автоном­них територій (Іспанія), затвердження Конституції та змін до неї, розв'язання протиріч між палатами парламенту (Швейцарія) тощо.

Якщо ж референдум визначається як один із можливих, але необов'язкових способів вирішення певних питань, то він називається факультативним. Це може стосуватися, приміром, затвердження зако­нів, міжнародних угод і под.

Попри те, що референдум розглядається як форма виявлення волі народу, світова державно-правова практика свідчить про юридичну і політичну недо­цільність вирішення певних питань референдумом. Звідси конституції низки держав забороняють вино­сити на референдум певне коло питань. У більшості випадків це стосується законів і рішень, пов'язаних із фінансово-бюджетними проблемами, наданням громадянства, амністіями, помилуваннями та з дея­ких інших проблем.

Такий підхід має реальні підстави. Якщо уявити, наприклад, ситуацію, в якій проект бюджету відхи­ляється референдумом, то для розгляду нового його проекту необхідний новий референдум. І це може повторюватися кількаразово. Крім того, проведення референдуму потребує витрати значних коштів, а ор­ганізація — певного часу. Отже, кінець кінцем, дер­жава може залишитися без затвердженого бюджету. Конституція України (ст. 74) встановлює, що в на­шій державі не допускається проведення референдумів щодо законопроектів із питань податків, бюдже­ту та амністії.

Всеукраїнський референдум може призначатися Верховною Радою або Президентом України, але тільки в межах визначених Конституцією повнова­жень. Так, Верховна Рада уповноважена призначати всеукраїнський референдум для вирішення питань про зміну території держави. Президент має право призначити його щодо законопроектів про внесення змін до розділів І, II, XII Конституції, а також про­голошує референдум за народною ініціативою.

Ініціатива щодо проведення референдуму визнає­ться народною, а значить, обов'язковою до втілення в життя, якщо відповідна вимога виходить не менш як від 3 млн громадян України, які мають право го­лосу. Аби ця ініціатива відображала прагнення на­роду України, Конституція встановлює, що підписи під вимогою про призначення референдуму повинні бути зібрані не менш як у 2/3 областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній з них. Такий порядок надає певним групам виборців та різним громад­ським об'єднанням можливість спробувати реалізу­вати свої політичні ідеї в разі протидії з боку дер­жавних структур завдяки наданню через референ­дум цим ідеям усенародної підтримки.

Конкретні питання, пов'язані з організацією та проведенням референдуму, регламентуються Зако­ном України "Про всеукраїнський та місцеві рефе­рендуми" від 3 липня 1991 р.

2. Виборче право та виборча система в Україні

Під виборчою системою України розуміється передбачений законодавством порядок формування представницьких органів держави. Усі норми законо­давства, які регламентують цей порядок, у сукупнос­ті складають виборче право. Основними його джерелами є Конституція України, Закони України: "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 р., "Про вибори Президента України" у редакції від 24 лютого 1994 р., "Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад" від 24 лютого 1994 р.

У цих нормативно-правових актах сформульовано такі головні принципи виборчого права: загального, рівного і прямого виборчого права за таємного голо­сування; вільного й рівноправного висування канди­датів у депутати; гласності й відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні ви­борчої кампанії; неупередженості до кандидатів з бо­ку державних органів, установ та організацій, орга­нів місце