Проблемні питання взаємодії в розкритті злочинів

Забезпечення оптимальної взаємодії в діяльності правоохоронних органів стосовно розкриття злочинів значною мірою залежить від правильного тлумачення терміну “взаємодія”. Термінологічний аналіз свідчить, що поняття “взаємодія” є зовнішньо схожим з такими поняттями, як “співробітництво”, “координація”, “узгодження”, “сприяння” і т. ін.

Філософія розглядає “взаємодію” як категорію, що відображає процеси впливу різних об’єктів один на одного, їх взаємну обумовленість, зміну стану, а також породження одного об’єкта іншими [1].

Військова терміносистема розуміє “взаємодію” як спільні за метою, завданням, місцем, часом і способом виконання військові дії для досягнення мети операції [2].

Наука соціального управління, а також кібернетика визначають “взаємодію” за одну з форм впливу для досягнення конкретної мети, а також за процес обміну інформацією [3].

Кримінальний процес і криміналістика розуміють “взаємодію” слідчого й оперативного працівника як спільну, погоджену щодо мети, місця і часу діяльність [4].

У спеціальній літературі, серед науковців і практиків у сфері оперативно-розшукової діяльності теж не існує однозначного тлумачення принципових положень взаємодії оперативних підрозділів з іншими суб’єктами правоохоронної діяльності (зазначене стосується також підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю), а це викликає багато проблемних питань стосовно процесу розслідування та розкриття злочинів, серед яких виділяємо такі:

не завжди враховується комплексний характер взаємодії та її кінцева мета – тобто попередження, розкриття, розслідування та судовий розгляд справи, усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину (переважно взаємодію розглядають на рівні конкретних суб’єктів, наприклад, оперативний працівник – слідчий і т. ін.);

організація взаємодії в органах внутрішніх справ є відносно громіздкою, тобто багаточисельні ланки управління можуть дублювати одна одну;

відсутні нові підходи взаємодіючих суб’єктів при розслідуванні та розкритті злочинів в умовах протиборства зі злочинним середовищем;

відсутнє чітке тлумачення терміну “взаємодія”. Так, 32 % респондентів із працівників органів внутрішніх справ пояснили, що до взаємодії вони відносять будь–які службові контакти; 44 % – розглядали взаємодію тільки на рівнях оперативно-розшукової діяльності та досудових стадій кримінального процесу; 24 % – вважають, що взаємодія повинна бути тільки в системі оперативних підрозділів на регіональному, державному, міждержавному рівнях [5].

Аналізуючи закони України “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, кримінально-процесуальне законодавство, інші законодавчі та відомчі нормативні акти, ми можемо виділити основні форми взаємодії, в яких здійснюються процесуальні та оперативно-розшукові відносини органів дізнання та слідчого. До них відносяться:

здійснення самостійно органами дізнання оперативно-розшукових заходів і термінове інформування слідчого про результати;

виконання органами дізнання оперативно-розшукових заходів і невідкладних слідчих дій за дорученням слідчого;

виконання органами дізнання вимог слідчого щодо сприяння при виконанні ним слідчих дій відповідно до його доручень;

виконання органами дізнання доручень на проведення слідчих дій в інших районах;

виконання оперативними підрозділами запитів відповідних міжнародних правоохоронних організацій та правоохоронних органів, запитів повноважних державних органів, установ та організацій стосовно проведення оперативно-розшукових заходів;

здійснення органом дізнання розшуку обвинуваченого згідно з дорученням слідчого;

участь спеціалістів правоохоронних органів у проведенні слідчих дій;

проведення експертиз в експертних установах органів внутрішніх справ;

застосування заходів безпеки стосовно осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві і проходять по кримінальній справі, що знаходиться у провадженні слідчого чи органу дізнання;

проведення оперативно-розшукових заходів відносно осіб, затриманих за вчинення злочину та осіб, взятих під варту.

Згідно з кримінально-процесуальним законом (ст. 94, 103, 113, 114, 118, 206 Кримінально-процесуального кодексу України) основним суб’єктом взаємодії з оперативним підрозділом є слідчий. У процесі взаємодії та організації розслідування він має право: знайомитися з оперативно-розшуковими матеріалами органів дізнання; доручати їм виконання окремих доручень та вказівок про провадження розшукових та слідчих дій; вимагати узгодження питань щодо проведення оперативно-розшукових заходів у справах про злочини; приймати рішення про застосування заходів безпеки стосовно осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, та вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, додаткових заходів [6].

Окрім цього, згідно з вимогами відомчих нормативних актів на керівника слідчого підрозділу покладається обов’язок щодо організації взаємодії, своєчасного вирішення питання про створення слідчо-оперативних груп для розслідування багатоепізодних, міжрегіональних злочинів, проявів організованої злочинності та забезпечувати їх роботу згідно з узгодженими планами [7].

Таким чином, процес взаємодії слідчого та оперативного працівника полягає у здійсненні комплексу заходів, регламентованих законом, з використанням наявних сил, засобів та

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать