Видатні мінерали та породи

Реферат по геології

Студента ФПН-2

Заклецького Олександра

На тему

“Видатні” мінерали та породи

М. Київ

1998 р.

Ювелирно-виробкові та виробкові камені грунтовно стали вивчатися у СРСР у середині 60-х років , ювелирно-виробкові та виробкові камені як правило представлені мономінеральними агрегатами та горними породами , вони з древнійших часів цінувалися людиною за свою красоту .

У порівнянні з іншими видами мінеральної сировини кольорові камені відрізняються різноманітністю складу , структури та текстури , це й не дивно бо вони можуть бути різного походження : метасоматичного , магматичного , вулканично-осадового , пегматитового , гідротермального , метаморфічного і екзогенного .

Як правило за основу класифікації кольорових каменів принимають текстуру , в межах кожної текстурної групи відокремлюються різновиди по забарвленню ( та відповідно по мінеральному складу ) . Так наприклад якщо текстура плямиста , то різновид буде називатися “плямистий” (наприклад плямистий нефрит ) , якщо концентричні зони йдуть по мінералу то концентрично-зональний ( наприклад концентрично-зональний агат ) .

До головних властивостей що означують декоративність каменя є його забарвлення , малюнок , прозорість та деякі фізико технічні характеристики — твердість , в’язкість та спроможність надбання дзеркальної поліровки .

Під забарвленням треба розуміти не тільки головний колір , але й його відтінки , додаткові кольори , ступінь густоти та насиченості кольору , рівномірність забарвлення по всій масі каменя , цей показник особливо важливий для одноріднозабарвлених каменів , для неоднорідно забарвлених дуже важливим фактором є малюнок , нерідко сам малюнок є характерною ознакою каменя ( наприклад у малахіта , агата , мармурового оніксу ) . Велику роль має прозорість , а також деякі специфічні оптичні ефекти , що притаманні деяким каменям , так наприклад ірізація притаманна обсідіану , беломоріту , лаборадору сонячному каменю , окрім цього є ще більш специфічні ефекти — ефект “тигриного ока” , “котячого” та “соколиного ока” , опалесценція , астерізм та ін .

Найважливійшими фізико-механічними властивостями є твердість та в’язкість , в залежності від них камені будуть по різному обробляти та характер використання сировини . В’язкість обумовлює механічну прочність каменя і вид виробки з нього .

По в’язкості відрізняють хрупкі камені ( обсідіан , опал ) , середньої в’язкості ( яшма , халцедон ) , та високої в’язкості ( нефрит , жадеїт ) . Останні можно використовувати для ажурних робіт .

Прочність каменя у значній мірі залежить від спайності та ступеню його досконалості . Мінерали , що мають досконалу і вельми досконалу спайність розколюютьсю по певним площинам , тому їх складно обробляти ( як приклад можно навести польові шпати : амазоніт , біломоріт , сонячний камень).

Більшість з каменів , що використовуються у ювелирному та каменірізному виробництві ( за виключенням деяких м’яких , напр. агальматоліт , селеніт ) гарно набувають дзеркальної поліровки .

Деякі кольорові камені відрізняються різко вираженою анізотропією , це вимагає особливого підходу при обробці , так , наприклад розпіл каменів , що мають паралельну орієнтацію волокон легше робити у напрямку паралельному волокнистості, камені полосчатої структури можно розпилювати поперек , але є ризик , що вони можуть розколотися на межі полос .

В’язкість каменів з неяснокристалічною структурою в цілому нижче , ніж у каменів з з мілко- та тонкозернистого складу . Очевидно , що чим більше зернистість каменя , тим меньше його прочність та складнійше обробка . Крупно та гігантнозернисті породи , як правило не використовуються у кам’яних виробах , але кристали ( наприклад лаборадора , дістена , ставроліта ) які звідти виймаються можуть стати ювелірною сировиною . Для максимального виявлення декоративних властивостей кольорового каменю та надання йому бажанной форми відбувається обробка каменя , що включає 3 операції : різку , шліфовку та поліровку .

Тепер давайте перейдемо до розглядання конкретних каменів . Так как каменів дуже багато давайте подивимось на камені магматогенного та пегматитового походження .

1. Обсідіан – вулканічне скло кислого складу , що є ефузивним аналогом лейкократового граніту , що містить не більше 1% води . Назва його походить від ім’я римляніна Обсіуса який привіз цей камень з Ефіопії . Ще в доісторичні часи люди робили з обсідіану кінцівки для стріл , ножи та ін . Сліди його древніх розробок були знайдені в Мексиці , Гватемалі , Еквадорі .

Обсідіан уявляє з себе масивну скловату , хрупку породу з раковистим ізломом та скляним блиском . Забарвлення різне – чорне , сіре , сріблясто—сіре , коричнева , бура , іноді двох- трьохкольорова .

Брекчівидні обсидіани зустрічаються в основанні лавових потоків , чи на контактах раскрісталізованих та скляноватих лав .

Вміст кристалічної фази – 1 – 20 % ( кристаліти та мікроліти ) . Основна маса має вітрофірову та флюідальну структуру . Мікроліти представлені таблітчатим плагіклазом , магнетитом , іноді амфіболом . Будова та забарвлення обумовлені різною насиченістю шарів кристалітами ( білонітами , тріхітами , лонгуліти та ін .)

2. Амазоніт