Міхновський Микола Іванович 2

Київський інститут муніципального менеджменту та бізнесу

Реферат

з курсу“Історія України ”

на тему

“Володимир Великий”

Виконав:

студент першого курсу

першої групи

Коцюрба О.І.

Викладач:

Горбул О.Д.

Київ-2001

Перші роки князювання Володимира в Києві йдуть на зміцнення розхитаної системи в період поділу і міжусобної боротьби Київської дер­жави. Безсумнівно, це зажадало від Володимира сильної напруги та енер­гії. Ряд походів його записані у літописах, але вони, звичайно, не дають повного поняття про цю кипучу військову діяльність нового київського князя. З літописних джерел видно, що в той час як Святослав звертав осо­бливу увагу на східні границі держави, Володимир дуже багато уваги приділяв західним. Сучасний польський документ дає нам указівку на за­хідну границю Російської держави, встановлену цими походами Володи­мира: на північно-заході вона доходила до границі прусів, на південно-сході підходила під Краків. Тут, на західній границі, зав'язалася боротьба за політичний вплив з Польщею, на чолі якої став тоді талановитий князь Болеслав.

Дуже важливу і важку реформу провів Володимир у внутрішніх відносинах: він не тільки привів у залежність від себе землі, що входили колись до складу Російської держави, але і поставив їх у більш тісний зв'язок з Києвом, посадив у всіх найголовніших пунктах, на місце колиш­ніх князів і намісників, своїх численних синів. Звідси бере початок динас­тичний принцип, що одержує свій повний розвиток у наступних сторіч­чях. Ще більш важливе значення мали культурні елементи, уведені Воло­димиром у внутрішні відносини держави. Створені зовнішньою силою вони не мали внутрішнього зв'язку, крім економічних інтересів що творив і підтримував його військово-торгового класу, цей державний апарат оде­ржує при Володимирі нові підвалини, культурного і морального харак­теру, у виді нової, запозиченої з Візантії, релігії і зв'язаних з нею освіти, книжності і культури.

Початковою точкою цього надзвичайно важливого в культурній еволюції не тільки українських племен, але і всієї Східної Європи явища були насамперед політичні плани Володимира: прагнення підняти пре­стиж своєї влади, прикривши його візантійським ореолом. Це було зага­льне прагнення засновників нових держав середньовічної варварської Єв­ропи, що шукали засоби зміцнити свою владу, як незначний їхній автори­тет в очах товаришів-васалів і соратників підданих. Між київськими кня­зями Володимир не був першим на цьому шляху. У своїх повчаннях сину імператор Костянтин Порфірородний дає йому наставляння щодо того, як варто оброблятися, коли князь хазар, угорців, чи Русі який-небудь інший варварський народ, як те часто буває, звернеться до нього з проханням надіслати йому чи корону, чи інші імператорські регалії і поріднитися з ним. З такими проханнями різні варварські князі дійсно часто зверталися до імператорів Рима, а також, як західного, так і східного – Константино­поля. Цим шляхом вони прагнули користуватися чарівністю «вічної» ім­перії і її ореолом, підсилити свій престиж. Зверталися до них, судячи зі слів Костянтина, і попередники Володимира на київському престолі. З та­кою пропозицією звернувся до візантійського імператора і Володимир, з тим розходженням, що його плани привели до надзвичайно важливих на­слідків, значення яких він, мабуть, зумів оцінити по достоїнству.

Привід до того дав сам імператор. Візантія переживала важкі часи наслідку дуже небезпечного повстання, піднятого племінником по­кійного імператора Никифора, Вардою-Фокою, і імператор Василь звер­нувся по допомогу до Володимира, як це не раз робили і його спадкоємці, до Никифора Фоки включно. Володимир не відмовив у допомозі, але по­ставив свої умови: імператор Василь і його брат-співправитель видадуть за нього свою сестру і надішлють йому імператорські регалії. Імператор зажадав, щоб Володимир у такому випадку хрестився. Володимир пого­дився і прийняв водохрещення.

Умова була укладена на початку 988 року. Російський шестити­сячний допоміжний загін був посланий і зіграв важливу роль у приду­шенні повстання. Але імператори не поспішали виконати свою обіцянку. Незважаючи на свою могутність, російський князь у візантійських при­дворних колах цінувався невисоко, зі зборів формул імператорської кан­целярії знаємо, що грамоти до київських князів писалися з меншим етике­том, чим до хазарського кагана, не говорячи вже про болгарського царя. Видавати дочку візантійського імператора за цього північного варвара було дуже тяжким приниженням, і візантійський двір, мабуть, ухилявся від нього. Тоді, щоб примусити його до виконання обіцянок, Володимир звернувся до п'яти російсько-візантійських володінь – кримським воло­дінням Візантії, що вона так боязко охороняла трактатами (944 і 971 ро­ків) від домагань київських князів. Володимир відправився походом у Крим і взяв столицю візантійських володінь – Херсонес. Це зробило свою дію, тим більше що імперія була знову в дуже скрутному положенні. Ім­ператор Василь поспішно відправив сестру Ганну в Херсонес. Там обвін­чали її з Володимиром, що ще раніш прийняв водохрещення, і Володимир повернув Візантії Херсонес – як викуп за дружину.

Будучи видатним політиком, Володимир вмів оцінити політичне значення християнства для своєї державної системи, хоча самого його, як бачимо, до водохрещення привели чисто політичні комбінації. Християн­ство було найважливішої складовою частиною віз