Революція 1905 року

РЕВОЛЮЦІЯ 1905 РОКУ

У січні 1905 року вибух страйк робітників на Путиловському заводі в Петербурзі. Вони вимагали 8-годинного робочого дня, встановлення мінімуму платні, поліпшення умов праці, визнання представництва робітників. Вимоги путиловців підтримали робітники інших заводів Петербург у, і застрайкувало понад 100.000 робітників на 382 підприє мствах. Це був перший вибух такого масштабу. Петербурґ залишився без води, світла, газет.

9 січня 1905 року робітники пішли до Зимового палацу, щоб подати цареві петицію. Йшли з хоругвами, церковними та патріотичними співами, кілька тисяч чоловіків з жінками, дітьми їх зустріли пострілами заздалегідь призначені для цього війська. Було забито понад 200 осіб і кілька сотень поранено. Обурення робітників не знало меж. На другий день застрайкувало 125.000 робітників у самому Петербурзі.

Страйки перекинулися до інших міст. В Україні застрайкували робітники Донбасу, Киє ва, Одеси, Харкова, Катеринослава, Миколаєва

Одночасно з страйками розгорілись селянські повстання: селяни па

лили поміщицькі садиби, господарські будівлі, забирали худобу. Усе грізніші були вимоги передати всю землю селянам. Селянський рух охопив в першій половині 1905 року 64% усіх повітів України.

1905-й рік являв картину з одного боку — вже назріваючого народного зворушення, а з другого — анархії та розгубленості царського уряду. Газети виходили без цензури й відкрито вимагали конституції.

В університетах у серпні 1 905 року введено автономію, яка замінила реакційний статут 1884 року. Студенти влаштовували революційні мітинг и, на які приходили всі, хто бажав. В Україні, як і в Росії, поставали численні союзи: академічний, інженерів, адвокатів, учителів, техніків, залізничників, фармацевтів, селянський тощо і нарешті Союз Союзів, який їх усі об'є днував. Значну роль грав земський союз з постійним бюром. Усі ці союзи різних напрямків та фа хів були об'є днані спільним прагненням — знищити існуючий політичний лад.

Прем’єр-міністр С. Вітте так характеризував загальний настрій на початку жовтня 1905 року: революція захоплювала все населення. Вищі шари були незадоволені; молодь, не тільки студенти, але й учні середніх шкіл, вірили тільки тим, хто проповідував антидержавні теорії; більша частина професорів доводила, що треба все перегорнути; земські та міські діячі заявляли, що врятувати може тільки конституція; промислові та торговельні діячі підтримували революційні ідеї й давали пожертви на революцію (Морозов, Терещенко, Четвериков); робітники, під впливом революціонерів, були найбільш активні; чужинці, з яких складалося 35% Російської імперії, ставили свої вимоги: поляки — автономії, жиди — рівноправ'я; селяни вимагали землі; урядовці були обурені несправедливостями у порядках служби й протекціонізмом; військо було схвильоване поразками на фронті, в яких обвинувачували уряд; крім того викликало незадоволення й те, що “запасних”, прикликаних на час війни, не відпускали з армії, бо було мало військ — армія залишалася в Азії. У військових частинах почалися вибухи незадоволення. Найбільше було таких вибухів у фльоті. У Петербурзі було повстання у морському екіпажі, яке придушене було Г вардіє ю. Усі об'є дналися в боротьбі проти різного роду утисків, часто обурливих і антихристиянських. Без перебільшення — уся Росія була схвильована і мала спільний льозунґ: “так далі не можна жити!” Усі об'єдналися у ненависті до існуючого режиму.

3 початку жовтня почався загальний страйк на залізницях. Зупинилися трамваї, погасла еле ктрика. Зупинилося все життя.

17 жовтня царський уряд проголосив маніфест, в якому обіцяно “дарувати населенню свободу особи, слова, сумління, зібрань та союзів”. Встановлювалася Державна дума з законодавчими правами.

Проте, цей маніфест не дав заспокоєння. Навпаки: населення у своєму ставленні до нього поділилося на три частини —

1. на так би мовити центральну, що складалася з людей, які прийняли маніфест з надією, що він дасть конституцію, і що ця конституція почне нову добу в історії;

2. на революційні групи, які вважали, що цей маніфест є тільки тимчасовою зупинкою у боротьбі уряду з резолюцією, і поставилися до маніфесту вороже

3. на праві елементи, починаючи від людей, близьких до Царського Дому; вони вважали, що маніфест “вирвано” у царя, і вживали всіх зусиль, щоб зберегти самодержавство у повній його силі.

Наслідком цього почався рух правих, чорносотенних елементів, які знаходили підтримку значної частини адмін істрації.

Після проголошення маніфесту по всіх містах України почалися маніфестації з червоними прапорами, з мітинг ами, на яких люди вимагали остаточного знищення монархії. У відповідь на це почалися погроми “революціонерів” і головним чином жидів, в деяких місцях при нейтралітеті поліції, а в деяких — з її допомогою, як було, наприклад, у Гомелі. Найстрашніші погроми були в Одесі, Киє ві, Катеринославі, Донбасі, де вони тривали по кілька днів і перетворювалися на збройні бійки з військами. У Киє ві, за відомостями медичної “Швидкої допомоги”, забито 26 людей, а 223 поранено, але не всі поранені зверталися до шпиталів."

Проголошення конституції ще більше розбурхало народні пристрасті. Почали закладати партії, які мали протилежне завдання: “ліві”, що були ворожі до урядових заходів, і “праві” помірковані партії, що підтримували ті з

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать