Механізми формування токсикозу у дітей із гломерулонефритом

Серед захворювань нирок у дітей особливе місце займає гломерулонефрит (ГН) у зв’язку з тяжким перебігом цього захворювання, високим ризиком хронізації патологічного процесу, що в деяких випадках веде до формування хронічної ниркової недостатності (ХНН). Вищезазначене обумовлене неоднорідністю морфологічних змін у нирковій тканині при однотипних клінічних проявах ГН та, ймовірно, пов’язане з різними патофізіологічними механізмами формування цього захворювання.

Дослідження, спрямовані на пошук особливостей патогенетичних механізмів формування ГН у дітей, є актуальними та необхідними для індивідуалізації терапевтичних заходів.

Більшість соматичних захворювань, за винятком ряду вроджених аномалій, супроводжуються розвитком токсикозу. У свою чергу, токсикоз значно ускладнює перебіг основного захворювання, провокує розвиток різноманітних ускладнень, аж до летального кінця. Токсикоз - це стадійний, здатний до прогресування та генералізації патологічний процес, обумовлений накопиченням у кров’яному руслі речовин ендо- або екзогенного походження, спроможних шкідливо впливати на біологічні системи (клітини, тканини, органи) (2).

Встановлено три основних механізми, які ведуть до гіперпродукції токсинів - обмінний, резорбтивний та інфекційний, або параінфекційний. Кожен із цих механізмів, з одного боку, запускається відомими патологічними процесами, з другого боку - обумовлює переважне накопичення у кров’яному руслі конкретного виду токсинів (1).

В умовах гіперпродукції аутоагресивних речовин (АР) екзо- або ендогенного походження відбувається їх усмоктування та накопичення у кров’яному руслі з розподілом на токсиннесучих фракціях - альбумінах, глобулінах, клітинних мембранах та у так званому «вільному» від носіїв стані. При розвитку та формуванні токсикозу детоксикаційна терапія повинна бути індивідуалізованою з урахуванням особливостей фізико-хімічних властивостей токсичних агентів, їх розмірів, місць накопичення та транспортування у кров’яному руслі (білок-асоційовані або безбілкові).

Метою наших досліджень було вивчення механізмів формування токсикозу у дітей з ГН для диференційованого підходу щодо використання методів детоксикації.

Матеріали та методи досліджень

Нами були використані методики, які дозволяють дослідити наявність та розміри АР у плазмі крові, розподіл різних АР на токсиннесучих фракціях плазми у кров’яному руслі, ступінь участі різних АР у розвитку та формуванні токсикозу. Дослідження токсичності АР здійснювали за допомогою методу цитолітичної активності (ЦА) (3, 5).

Ретроспективна оцінка вищезазначених показників проведена у 120 хворих віком від 3 до 15 років із гострим (ГГН) та хронічним гломерулонефритом (ХГН). Дослідження проведені у 3 групах. До першої групи входили 75 дітей з ГГН, до другої групи - 40 дітей з ХГН, до третьої - 5 дітей із системним червоним вовчаком, вовчаковим нефротичним синдромом (ВНС).

Крім того, діти з І та ІІ груп були розділені по підгрупах: підгрупу 1-а становили 54 дитини з ГГН та нефротичним синдромом (НС ГГН); підгрупу 1-б - 16 дітей з НС ГГН, гематурією та/або гіпертензією, умовно нами названою змішаним синдромом (ЗС ГГН); підгрупу 1-в - 5 дітей із ЗС ГГН, у яких надалі виникла ХНН. Підгрупу 2-а становили 29 дітей з нефротичною формою ХГН (НФ ХГН); підгрупу 2-б - 11 дітей зі змішаною формою ХГН (ЗФ ХГН).

Діагноз клінічних синдромів ГГН та форм ХГН був верифікований за допомогою традиційних клініко-лабораторних, біохімічних, імунологічних методів досліджень. Функціональний стан нирок оцінювали за показниками динамічної реносцинтіграфії з радіофармакологічними препаратами. Розподіл і найменування основних клінічних синдромів ГГН та форм ХГН було здійснено відповідно до прийнятої класифікації ГН у дітей (4).

Результати досліджень

У дітей з досліджуваних груп спостерігали наявність токсикозу різних ступенів виразності (мал.1). Тяжкий ступінь токсикозу був у всіх групах дітей з ГГН (53,5±2,62%), ХГН (42,0±3,40%) та ВНС (66,7±3,65%). АР, які здійснювали переважний вплив на розвиток та формування токсикозу в дітей досліджуваних груп, у кров’яному руслі були асоційовані з глобуліновими білками крові. При цьому ушкоджувальну дію тяжкого ступеня викликали глобулінасоційовані токсини у дітей з ГГН, які обумовлювали підвищення показників ЦА до 40,3±2,87%. Ушкоджувальну дію середнього ступеня викликали глобулінасоційовані токсини у дітей з ХГН (33,0±2,53%) та ВНС (36,7±2,20%). Вільноциркулюючі токсини практично не мали шкідливих властивостей.

Вивчення функціонального стану плазмових систем адаптації до токсикозу у дітей дозволило встановити різні рівні адаптаційних реакцій (мал.2).

У всіх досліджуваних групах показники ЦА цільної плазми перевищували максимальні значення ЦА токсиннесучих фракцій плазми, що свідчить про виснаження адаптаційних механізмів плазми щодо токсикозу.

Аналіз дітей у підгрупах

У всіх дітей із досліджуваних підгруп спостерігали наявність токсикозу різних ступенів виразності (мал.3). Тяжкий ступінь токсикозу був зафіксований у дітей із ЗС ГГН, які надалі сформували ХНН (48,1±1,10%), НС ГГН (58,4±3,80%), ЗФ ХГН (52,0±3,40%). Середній ступінь виразності токсикозу був зафіксований у дітей з НФ ХГН - 32,0±3,40%.

АР, які здійснювали переважний вплив на розвиток та формування токсикозу, у кров’яному руслі переважно були асоційовані з глобулінами крові. При цьому ушкоджуючу дію тяжкого ступеня виклик