Суть та особливості вексельного обігу в умовах перехідної економіки

Перехід від адміністративної, централізовано-планової економіки до ринкової потребує кардинальної зміни системи намірів. Існування застарілої платіжної системи в умовах ринкових відносин, що зароджуються, призвело до глибокої платіжної кризи в економіці. А зростання безвідповідальності і зниження платіжної дисципліни внаслідок неплатоспроможності переважної більшості суб'єктів господарського життя настільки спотворили процес кредитування, що отримання платежів за продані в кредит товари й надані послуги стало непередбачуваним. Неплатежі стали справжньою бідою української економіки. У результаті рентабельність підприємств падає і, що найскладніше для економіки, збільшення заборгованості призводить до зростання її бартеризації. Тільки за січень–квітень 1999 року промисловими піприємствами реалізовано продукції на суму 28610,5 млн.грн., з неї на бартерних умовах – 10040,6 млн. грн., що складало 35,1% від обсягу реалізованої продукції. Найбільшою залишається питома вага продукції, реалізованої на бартерних умовах у промисловості будівельних матеріалів (70%), що пов`язано з неплатоспроможністю суміжної галузі – будівельного комплексу; хімічній та нафтохімічній промисловості (46,2%); деревообробній та целюлозно–паперовій промисловості (44,9%), машинобудуванні та металообробці (43%), паливній промисловості (42,8%) [1].

Взаємні неплатежі в широких масштабах - особливість країн, що здійснюють перехід до ринкових відносин. І в нашому випадку потрібні заходи для подолання кризового становища. Подоланню кризи заважають насамперед низька платоспроможність населення, недосконала податкова політика, відсутність вексельного обігу. На державному рівні активно проробляються і здійснюються заходи щодо ліквідації неплатежів. У той же час проблема на сьогодні не вирішена, тому потрібен пошук нових підходів до вирішення проблеми неплатежів. Народна мудрість учить: все нове - це добре забуте старе. Тому в українській економіці відроджується вексель.

Потенційно векселі відкривають великі можливості, про що говорить вся історія їх обігу, у тому числі й у колишньому СРСР. Вексельний обіг ліквідований в СРСР 1930 р., коли була заперечена ринкова система й економіка переведена на централізоване управління. Життєздатність цього фінансового інструмента показав період нової економічної політики, коли стала відчуватися потреба в боргових зобов'язаннях, що могли б забезпечити швидке стягнення боргу, на відміну від інших боргових зобов'язань. Шкода, що цьому періоду було уготовано дуже коротке життя - до фінансово-кредитної реформи 1930 року. До 1990 року вексель у СРСР використовувався тільки в зовнішньоторговельних та інших міжнародних розрахунках. Порядок розрахунків векселями визначався Положенням «Про переказний і простий вексель», впровадженим Постановою ВЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 р., заснованому на «Однаковому законі про переказний і простий вексель» прийнятому Женевською конвенцією в 1930 році. Спроба відродити вексельний обіг на території СРСР була здійснена в роки перебудови. Після розпаду СРСР упровадження вексельного обігу в господарський оборот країн СНД стало здійснюватися ними самостійно на їхній власній нормативній базі. На Україні 12.09.1991 р. за № 1543-ХІІ був прийнятий закон “Про правонаступництво України”, відповідно до ст.7 якого країна є правонаступницею прав і зобов`язань з міжнародних договорів СРСР, що не суперечить Конституції. Тим самим Україна підтвердила свою участь у Женевській конвенції 1930 року.

Безпосередній поштовх до початку вексельного обігу в Україні був даний Постановою Верховної Ради України від 17.07.1992 р. № 2470-ХІІ “Про застосування векселів у господарському обороті України”, яка фактично підтвердила всі цивільно-правові відносини, що виникають у зв'язку з використанням векселів і регулюються цим Положенням. Пунктом 1 цієї Постанови передбачене запровадження в Україні вексельного обігу з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року для ведення комерційного кредиту, поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності. У постанові № 2470 не містилось ніяких вказівок на спосіб введення в Україні вексельного обігу. Не було дано відповідної вказівки МЗС здійснити переклад Конвенцій №№ 358-360 на українську мову. Кабінет Міністрів України і Національний банк України, затвердивши спільною постановою № 528 “Правила виготовлення і використання вексельних бланків”, включив ряд пропозицій, що вийшли за межі технічного питання «виготовлення і використання вексельних бланків».

Порядок видачі векселів строго регламентований. Виписується вексель лише на спеціальному бланку, що виготовляється зі спеціального паперу способом офсетного та високого друку. Відповідно до “Положення про переказний та простий вексель”, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. № 104/1341, використання вексельних бланків в Україні здійснюється із врахуванням таких особливостей: використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами й авалістами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що визначаються такими відповідно до чинного законодавства України, а також Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах, передбачених бюджетом Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими бюджетами, за окремими рішеннями Верховної Ради Автономної Республ