Поняття функції та система інвестиційного права

Поняття, функції та система інвестиційного права

Загальна теорія права предметом правового регулювання вважає однорідні суспільно-необхідні відносини, що вини­кають у різних сферах суспільного життя. Методом правово­го регулювання таких відносин є особливий спосіб впливу норм права на однорідні суспільні відносини.

Предметом інвестиційного права є суспільні відноси­ни, що виникають у процесі інвестиційної діяльності, відносини з приводу дій громадян, юридичних осіб і дер­жави щодо реалізації інвестицій.

Суспільні відносини, що виникають в результаті здій­снення інвестування, складні та багатоманітні. Саме це викликає труднощі у визначенні економічного та право­вого змісту поняття «інвестиції». Поняття «інвестиції», «іноземні інвестиції» визначають по-різному. Саме слово «інвестиції» англійського походження (investments) і оз­начає «капіталовкладення». Таким чином «інвестиції» та «капіталовкладення» — це синоніми.

У ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як всі види майнових та інте­лектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти під­приємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається со­ціальний ефект.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації

інвестицій. Залежно від того, де вони здійснюються, ін­вестиції поділяються на-внутрішні (внутрішньодержавні) та зовнішні (іноземні).

Особливої уваги заслуговує аналіз правового змісту іноземних інвестицій.

Проблема визначення змісту іноземних інвестицій як в юридичній, так і в економічній літературі, викли­кана їхньою складністю і наявністю багатьох форм та видів інвестування. Більшість із них визначають якість, окремі риси економічного та правового змісту інозем­ного інвестування. Під інвестиціями розуміють фінан­сування, яке забезпечує створення або розширення постійної участі у діяльності підприємства, завдяки яко­му інвестор може здійснювати, певною мірою, управ­лінський контроль над нею; операції з налагодження зарубіжного виробництва, в результаті яких встанов­люється контроль над процесом прийняття рішень в іноземному філіалі. При цьому, крім матеріальних та фінансових ресурсів, за кордон переводяться такі спе­цифічні активи, як компетенція її управляючих і тех­нічних знань; операції компанії, що здійснюються за кор­доном з метою створення чи розширення філій, а також участі в нових чи існуючих за кордоном компаніях, і які дають інвестору право контролю над цими компаніями та ін. Таким чином ми бачимо, що у світовій практиці під прямими іноземними інвестиціями розуміють капітало­вкладення за кордоном, які передбачають отримання прибутку та, тою чи іншою мірою, контроль інвестора за підприємством, в яке вони вкладені.

Існує багато форм і видів інвестицій. Іноземні інвести­ції можуть поділятися на інвестиції у вигляді позик чи кре­дитів (позичковий капітал) та на інвестиції у вигляді пря­мих чи портфельних інвестицій (підприємницький капі­тал). Під прямими інвестиціями розуміють інвестування у виробничі та інші підприємства (спільні або такі, що пов­ністю належать іноземному інвестору). Під портфельними інвестиціями розуміють покупку акцій, облігацій та інших цінних паперів.

За формою вивозу капіталу інвестиції поділяються на:

• інвестиції у формі позичкового капіталу (позики міс­там, урядам, банкам і т. д.);

• інвестиції у формі виробничого капіталу — створен­ня за кордоном промислових підприємств, скупка уже існуючих, скупка акцій;

• вивіз торгового капіталу — для будівництва торго­вельних підприємств, складських приміщень і т. п.

За іншою класифікацією розрізняють такі типи інве­стицій:

•реальні (довгострокові вкладення матеріальних кош­тів у галузі матеріального виробництва);

•фінансові (міжнародна кредитно-фінансова діяль­ність);

•інтелектуальні (підготовка спеціалістів, передача досвіду, ліцензій і «ноу-хау», спільні наукові розробки).

Залежно від факторів переміщення виробництва за кордон прямі інвестиції поділяються на такі, що сприяють розширенню експорту:

1)які мають обслуговувати місцеві ринки приймаючих країн;

2) що здійснюються під впливом стимулюючих заходів приймаючих країн.

Для традиційних форм іноземного інвестування ха­рактерною була спільність володіння капіталом, управ­ління, організаційного і технологічного досвіду. Нові ж форми іноземного інвестування поділяють інвестиційний процес на окремі економічні угоди, такі як:

• створення спільних підприємств і відхід від організа­ції власних закордонних підприємств;

• перехід від простої скупки акцій іноземних фірм до створення нових дочірніх підприємств за кордоном;

• перехід від володіння акціями іноземних фірм до ук­ладення з ними довгострокових контрактів;

• розповсюдження акцій головної фірми серед акціо­нерів ії закордонних філіалів;

• дольова участь іноземного інвестора, що не дає пра­ва контролю над підприємством;

• ліцензійні контракти;

• управлінські контракти;

• поставка підприємств «під ключ»;

• угоди «продукт в руки» (на відміну від поставки під­приємства «під ключ», даний вид угоди передбачає під­готовку іноземною фірмою місцевих спеціалістів, які по­винні забезпечити функціонування об'єкта

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать