Трансформація мотиваційно-смислової сфери особистості як напрямок діяльності практикуючого психо

Л.В. Спіцина, ЗДУ

ТРАНСФОРМАЦІЯ МОТИВАЦІЙНО-СМИСЛОВОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ ЯК НАПРЯМОК ДІЯЛЬНОСТІ ПРАКТИКУЮЧОГО ПСИХОЛОГА.

Одним з найбільш складних напрямків діяльності сучасного практикуючого психолога є надання психологічної допомоги у зв'язку з необхідністю трансформації, зміною мотиваційно-смислової сфери особистості.

Не дивлячись на існуючий гостро соціальний запит, згідно з визнаною вітчизняною психологією актуальною проблематикою психологічної допомоги (1; 100-102), мотиваційна сфера особистості є, у певному смислі, зоною табу для практикуючого психолога. Це відбувається тому, що питання про стимулювання розвитку мотиваційно-смислової сфери особистості, і тим більше ~ про цілеспрямоване формування мотивації (що звучить вее ж таки у деяких роботах), як правило, звертає психолога до проблеми правомірності втручання у ціннісно-смислову підструктуру особистості, можливості маніпулювання нею (за винятком, хіба що, кризових ситуацій і станів).

Поряд із складністю та протирічністю категорії мотивації у сучасній психології, а також із її багатозначними тлумаченнями, безсумнівним є факт ведучої ролі мотивації в описі психодинамічних аспектів життєдіяльності людини, рушійних сил поведінки особистості.

Отже, не можна не визнати той факт, що надання психологічної допомоги, що не передбачає конструктивної трансформації мотиваційно-смислової сфери, а залишається на рівні обмеженої у її ефективності поради, малоймовірно буде дійовим (2; 93). Але саме це трапляється у реальній практиці. Як підкреслюється в одній з робіт, дослідження цього аспекту психологічної практики доводить, що “большинство клиентов не стремится что-либо изменить после встречи с психологом”, “начать новую жизнь, даже когда положительно оценивают результаты работы со специалистом” (3; 76). Це і дозволяє нам зробити висновок про наявність потреби, обумовленою необхідністю, вирішення проблеми трансформації мотиваційно-смислової сфери особистості як мети діяльності практикуючого психолога.

В межах даної статті звернення до різних підходів у визначенні поняття мотивації не є предметом самостійного аналізу. Відзначимо тільки, що багатозначність поняття мотивації закономірно привела до вияву різних полюсів в уявленнях про сутність мотивації. У змісті мотивації виділяють відносно стійкі параметри, чи базисні потреби, або диспозиційні, узагальнені мотиви, - і відносно змінні параметри, функціональні, конкретні мотиви (4). А.Маслоу виділяє такі 2 типи мотивації: подолання дефіциту, тобто потреб, невдоволення яких “создаёт в организме, так сказать, “пустоты”, которые должны быть заполнены во имя сохранения здоровья организма ... извне” (5; 46), а також потяг до розвитку, чи метамотивацію, “мотивацию роста над этими основными потребностями, например, развитие талантов, способностей, творческих наклонностей, врождённого потенциала” (5; 50).

У вітчизняній психології, виходячи з концепції А.М.Леонтьєва, як процес, що породжує мотивацію, стала розглядатися діяльність, її розвиток. Мотив визначається як предмет потреби, він же є єдиною рушійною силою направленої діяльності (6;, 13). Найбільш важливим для нас моментом є те, що серед відрізнюючих особливостей людських мотивів, поряд з предметно-потребовою складовою, виділяється зв’язок мотивів з цілями поведінки та діяльності, та, виявляється, окрім їх спонукальної функції, є ще й функція смислоутворювальна. “Социальный смысл фактически и несёт в концентрированной форме то новое качество мотивации, которое отличает мотивы человеческой деятельности от мотивов животного и определяет смыслобразование и целеобразование” (7; 46).

З точки зору позначеної вище практично вагомої трансформації мотиваційно-смислової сфери особистості значення набуває положення С.Л.Рубінштейна відносно того, що мотив може перетворитися на відносно постійну рису особливості лише через процес закріплення його в діяльності. Тобто на практиці все, що складає предмет потреби, кожна соціально-культурна цінність буття особливості може стати його відносно постійною особистісною цінністю за умови попереднього оволодіння нею у формі мотиву.

Важковирішувана в умовах консультативної або психотерапевтичної ситуації задача побудови моделі реальної діяльності в певній мірі пояснює сучасний рівень практичної проробки проблеми динаміки мотиваційно-смислової сфери особистості.

З іншого боку, урахування цілей - та смислоутворюючі функції мотивів відкриває і нові можливості для вирішення проблеми трансформації мотиваційно-смислової сфери особистості через звернення до нових психотерапевтичних та консультативних підходів.

Одним з найбільш цікавих нових підходів, на наш погляд, є нейро-лінгвістичне програмування (або, коротко, НЛП), серед базових положень якого є фрейм, або рамка, результату, ще безпосередньо націлює на формування мотивації. Це ніщо інше як вимога ясного, конкретного, реального у досягненні результату, мети, нового мотиву поведінки, діяльності, в тому числі і у комунікації психолога-консультанта з клієнтом. Тобто акцент у взаємодії психолога з клієнтом переноситься з самого процесу взаємодії (що є, на наш погляд, характерним для більшості існуючих консультаційних підходів) на результат, який досягається у цій комунікації. У центрі уваги в НЛП постає орієнтація на результат, а не на проблеми, або процес занурення у них.

Зміна, трансформація особистості у НЛП - результат, що може бути досягнутий, якщо під цим розуміти зміну, ускладнення фільтр