Хронічна неспецифічна інфекція

Хронічна неспецифічна інфекція, як і гостра, є сутністю не нозологічною, а клінічною. Між гострою (гнійною та гнильною) і хронічною неспецифічною інфекцією нема чіткої різниці. Голов­ними критеріями, які кладуться в ос­нову цього розмежування, є менші прояви запального процесу та тривалі­ший перебіг хронічного інфекційного захворювання чи інфекційного усклад­нення травми (рани, перелому та ін.) порівняно з гострими формами хірур­гічної неспецифічної інфекції.

До хронічних форм інфекції звичай­но зараховують такі, що тривають по­над 2—3 міс від початку до одужання.

Більшість форм хронічної неспеци­фічної інфекції є наслідком хронізації гострої інфекції з повільним і тривалим перебігом. Лише невелика кількість випадків її розпочинається з повільно­го хронічного перебігу. Ці останні фор­ми називають первинно-хронічними, тоді як перші є ускладненням гострої інфекції (вторинні види хронічної інфекції). Збудниками хронічної неспе­цифічної інфекції є ті самі патогенні мікроорганізми, що й гострої. Це пе­реважно стафілококи, головним чином золотистий, стрептококи, пневмоко­ки, кишкова, синьогнійна палички, гриби та бактероїди.

Найчастіше хронічна інфекція роз­вивається в опікових та гнійних ранах, особливо після розкриття гнійних утво­рень (флегмонозно-некротичні форми бешихи, карбункул). До вторинних форм належать остеомієліт гематоген­ного та травматичного, рідко контакт­ного, походження, та первинно-хронічні форми його (абсцес Броді, склерозуючий остеомієліт Гарре, альбумінозний остеомієліт), хронічні гнійні захворювання прямої кишки та біляпрямокишкової клітковини (хроніч­ний парапроктит — фістульна форма па­рапроктиту), сухожилково-кістковий, хронічний тромбофлебіт, артрит та пе-рихондрит, хронічний абсцес легень чи плеврит, хронічний сальпінгіт та саль-пінгоофорит, хронічний гідраденіт, хронічний періодонтит тощо.

Причини переходу гострої інфекції у хронічну численні, їх можна розділи­ти на місцеві та загальні, а також на об'єктивні та ятрогенні.

Серед місцевих чинників треба на­самперед назвати слабку васкуляризацію тканин у ділянці осередку інфекції. Вона може бути зумовлена попередні­ми патологічними змінами тканин у ділянці інфекції, наприклад, склеро­зом їх після травми чи опіку, або анатомо-фізіологічними особливостями ділянки (дистальні відділи нижніх кінцівок). Важливу роль у хронічному перебігу інфекції відіграють і інші місцеві чинники: наявність у осередку великої кількості змертвілих чи некробіотичних клітин, наявність у глибині гнійного осередку секвестрів (кісткових чи м'якотканинних, наприклад, шмат­ків некротизованої підшлункової залози при гнійному панкреатиті) або сторонніх тіл (металевих, дерев'яних, кам'яних, тканинних, у тому числі полі­мерних — лігатури, ксенопротези то­що), недостатнє дренування місцевих осередків інфекції та неефективні шляхи відтоку ексудату й некротичних клітин. Хронічному перебіїу інфекції сприяють також надходження у осередок інфекції нових порцій мікрофлори з ендогенних джерел, наприклад, з порожнини пря­мої кишки в параректальну клітковину при хронічному парапроктиті чи збронхів при їх фістулах у легені чи плев­ру, або з екзогенних джерел (з повітря чи нестерильного перев'язного матері­алу).

Причиною хронічного перебігу ос­теомієліту як наслідку гострого гемато­генного, рідше травматичного, є по­ширення інфекції по кістках з утворен­ням численних секвестрів та виснажен­ням сил хворого внаслідок інтокси­кації. У таких хворих на шкірі в про­екції ураженої кістки завжди можна виявити фістули, через які постійно чи періодично виділяються гній і невеликі шматочки змертвілої кістки (секвест­ри). Коли ці фістули закриваються на кілька діб, інфекція загострюється, що проявляється підвищенням температу­ри тіла та гострим запаленням м'яких тканин у ділянці закритої фістули. Це зумовлює рецидивування, відкриття останньої з виділенням гною або гною з секвестром. Локалізуються такі фор­ми остеомієліту найчастіше у довгих або губчастих кістках нижніх кінцівок.

Серед загальних чинників найваж­ливішими є похилий вік з притаман­ними йому дистрофічно-склеротични­ми змінами тканин та зниженням опо­ру до патогенних мікроорганізмів — збудників інфекції, а також анемія, гіпопротеїнемія, гіповітаміноз та деякі загальні захворювання, зокрема такі, як цукровий діабет, гіпо- та гіперкор-тицизм, злоякісні пухлини, хвороби серця та органів дихання, променева хвороба, травма ЦНС, особливо спин­ного мозку, СНІД та інші імунодефі-цитні стани тощо.

Не останню роль серед чинників, що спричинюють первинну чи вторинну хронічну інфекцію, відіграють власти­вості самих збудників, їх вірулентність та резистентність до антимікробних за­собів, зокрема антибіотиків.

Багато випадків переходу гострої інфекції в хронічну зумовлюються не­правильним, нерадикальним або не­своєчасним лікуванням, — тобто ятро­генними причинами.

Недоліки хірургічного та консерва­тивного лікування гострої інфекції ча­стіше полягають у запізнілому початкуоперативного втручання та недостат­ньому розкритті осередку інфекції (не­достатній розріз шкіри та інших тканин над осередком), неповне роз'єднання у ньому перегородок, залишення недре-нованими кишень, неповне видалення змертвілих тканин та секвестрів у ньо­му, а також сторонніх тіл (лігатур з ниток, що не розсмоктуються). До по­милкових дій хірургів, що сприяють переходу інфекції у хронічну, належать також нехтування допоміжними кон­сервативними засобами лікування (фізіотерапевтич