Грунти рівнин України і їх основні особливості

РЕФЕРАТ

На тему:

Грунти рівнин України

і їх основні особливості

Грунти рівнин України розміщенні в основному в таких природних зонах, як Степ, Лісостеп і частково Полісся. Тому дослідимо особливості грунтів цих природних зон (за вийнятком грунтів гірських областей – область Криму тощо).

Найбільш характерною особливістю кліматичних умов Степу є перевага кількості вологи, яка випаро­вується, над кількістю опадів. Гідротермічний коефіцієнт <1,0, а в південно-східній частині зони може зменшуватися до 0,3-0,4. Кількість опадів становить 350-450 мм. Рельєф території зони майже рівнин­ний, більш розчленований у південно-західній і південно-східній частині, а в зоні Сухого Степу - плоско-рівнинний. Основними грунтоутворюючими породами є леси та лесовидні суглинки важко-суглинкового і глинистого механічного складу.

Неоднорідність умов зволоження зумовила різноманітність рослинного покриву і тому з півночі на південь найпродуктивніші різнотравно-типчаково-ковильні степи змінюються типчаково-ковильними, а ці в свою чергу - найбіднішими полинно-типчаковими асоціаціями.

Відповідно до трав'яних асоціацій формуються різні грунти: під різнотравно-типчаково-ковильними степа­ми - чорноземи звичайні; під типчаково-ковильними - чорноземи південні; під полинно-типчаковими -каштанові.

Чорноземи звичайні відрізняються від типових меншою товщиною гумусового і перехідного горизонтів, хоч вміст гумусу в них може бути у верхньому горизонті навіть вищим. Значна кількість його, повна наси­ченість основами, близька до нейтральної реакцій грунтового розчину, а також важкий механічний склад сприяють утворенню в цих грунтах агрономічно-цінної водостійкої структури. Потенціальні можливості ро­дючості цих грунтів при достатній кількості вологи майже не обмежені.

Чорноземи південні мають ще меншу потужність (50-60 см) гумусового горизонту, ніж звичайні. Хара­ктерною ознакою цих грунтів є наявність у перехідному до породи горизонті скупчень карбонатів у вигляді «білозірки». Часто в самій породі на глибині 2-4 м можна знайти друзи гіпсу.

У зв'язку з тим, що в південному Степу грунтоутворюючі лесовидні породи часто бувають засоленими і містять багато натрію, то чорноземи південні також бувають засоленими і солонцьованими. У чорноземах солончакуватих (містять малорозчинні солі) профіль майже не змінюється порівняно з незасоленими відмінами. Найбільш зазнає змін структура грунту, стаючи неводостійкою і здатною до руйнування.

При осолонцюванні (насиченні вбирного комплексу обмінним натрієм) чорноземів відбуваються морфо­логічні зміни профілю грунту. Вони проявляються в освітленні і розпиленні структури верхнього горизонту, в переміщенні колоїдів униз за профілем і значному ущільненні нижніх шарів грунту. При змочуванні такі грунти набрякають, запливають, стають липкими, а при підсиханні вони зцементовуються, розтріскують­ся і розпадаються під час обробітку на злиті і тверді брили.

Каштанові грунти сформувалися у зоні Сухого Степу в посушливих умовах при середньорічній кількості опадів 300-350 мм під зрідженим трав'янистим покривом. У результаті в грунт поступає значно менше органічних решток, кореневі системи, споживаючи вологу опадів, проникають на меншу глибину і це обу­мовлює невелику потужність їх профілю. Загальна потужність профілю у глинистих відмінах сягає 50-60 см і дещо більшою є в суглинистих.

Каштанові грунти поділяються на три типи: темно-каштанові з вмістом гумусу 3,0-4,0%, каштанові - 2,5-3,5 і світло-каштанові - 2,0-2,5%. На території України в зоні Сухого Степу світло-каштанові грунти не зустрічаються, а сформувалися лише темно-каштанові і каштанові. Перші утворились під типчаково-ковильними степами. Характерною ознакою їх є чітка диференціація профілю за елювіально-ілювіальним типом, яку можна визначити як морфологічно, так і за даними механічного аналізу. Порівняно з чорнозе­мами південними солонцюватими горизонт вимивання проявляється чітко лише за ущільненням і призма­тичною структурою.

Каштанові грунти поширені вузькою смугою в Присивашсько-Причорноморській зоні і не утворюють суцільних масивів, а залягають у комплексі зі солонцями каштановими. Ознаки солонцюватості в них до­бре помітні, краще розпізнаються гумусовий елювіальний та ілювіальний горизонти. Ці грунти мають мен­шу глибину гумусового шару, ніж темно-каштанові. Карбонати скипають на глибині 40-45см, максималь­не їх нагромадження на глибині 50-55 см, гіпсу - 150-170 см, легкорозчинних солей - близько 2 м.

Умови грунтоутворення в зоні Лісостепу відрізняються від умов Полісся. Клімат характеризується меншою кількістю опадів (450-550 мм) і вищою середньорічною температурою повітря. За рельєфом територія Лісостепу - підвищена рівнина з добре розвинутим давнім водно-ерозійним рельєфом. Основні грунтоутворюючі породи - леси і лесовидні суглинки, вони мають багатший мінеральний і хімічний склад, містять до 15% СаСОз, пористі і тому здатні накопичувати вологу. Кальцій лесів сприяє закріпленню в грунтах органічних речовин (гумусу) та створенню агрономічно-цінних структурних окремостей (структура грунту).

Грунтовий покрив лісостепової зони представлений двома найбільш поширеними типами: чорноземами (типовими, опідзоленими, вилугуваними, і реградованими], які сформувались під трав'янистою рослинністю, і сірими опідзоленими (світло-сірими, сірими та темно-сірими), що утвори

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать