Розвиток кооперативного права в Україні

РЕФЕРАТ

З правознавства

Розвиток кооперативного права в Україні

2

До недавнього часу чи не найбільшою перешкодою розвитку справжніх сільськогосподарських кооперативів в Україні була відсутність необхідної законодавчої бази. Це суттєво стримувало ініціативу потенційних кооператорів і змушувало їх шукати та використовувати інші, часом не дуже вигідні, форми реалізації виробничих та комерційних інтересів. Формально підприємство, що створено для реалізації спільних економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників, можна було зареєструвати в Украї-ні у таких формах: сільськогосподарський кооператив, колективне сільсько-господарське підприємство, споживче товариство, господарське товариство, кредитна спілка. Проте жоден із згаданих типів підприємств не був адекватним фундаментальним принципам кооперацій сільськогосподарських товаровиробників у їх широко розповсюдженому у світі значенні. В той же час в Україні набули певного поширення організації, які проголошували кооперативами, а по суті такими не були. Подальший розвиток сільського-подарської кооперації в Україні вимагав створення відповідного правового поля. У серпні 1997р. Президент України підписав прийнятий Верховною Радою Закон України „Про сільськогосподарську кооперацію”. Цей закон відкриває широкі можливості для сільськогосподарських товаровиробників у створенні своїх власних, повністю ними контрольованих структур агробізне-су, а отже, являє собою нову віху на шляху до цивілізованого ринку. Вперше в історії нашої держави законодавчо закріплені міжнародні принципи коопе-рації.

До цього часу правовою основою діяльності сільськогосподарських коопе-ративів в Україні був закон СРСР „Про кооперацію в СРСР”, прийнятий в 1988р. Він діяв тій частині, яка не суперечила чинному законодавству України. Згаданий закон був прийнятий в період, коли майже будь-яка форма недержавного підприємства вважалася кооперативом. Це була альтернатива неефективному суспільному сектору народного господарства і компенсуван-ня його певної недосконалості. У той час радянське законодавство не знало іншої законної форми приватного бізнесу. Однак радянські кооперативи функціонували як підприємства, орієнтовані на отримання прибутку, а отже були дуже далекими від справжніх кооперативних ідеалів і цінностей. На жаль, цей закон тривалий час залишався законодавчою основою кооперативів у сільському господарстві України. Водночас навіть у Росії він не діяв, оскільки законодавча база кооперації там була розвиненіша: в 1992р. прийнято „Закон о потребительской кооперации”, в 1995р. – „Закон о сельсь-кохозяйственной кооперации” і в квітні 1996р. – „Закон о производственной кооперации”.

Щодо законів України, то в деяких з них згадуються сільськогосподарські кооперативи, наприклад, у „Земельному кодексі України”, Законах України „Про власність”, „Про колективне сільськогосподарське підприємство” та „Про селянське (фермерське) господарське”. Проте до прийняття „Закон про сільськогосподарську кооперацію” жоден із законів в Україні не визначав сільськогосподарський кооператив як особливу форму підприємства і не рег-

3

ламентував його діяльність. Це створювало певні перешкоди для реєстрації сільськогосподарських кооперативів, однак формально органи державної реєстрації зобов’язані були реєструвати кооперативи, оскільки Закон СРСР „Про кооперацію в СРСР” повністю не втратив силу, а лише в частині, що стосується споживчої кооперації.

Це відбулося в результаті прийняття в травні 1992р. Закон України „Про споживчу кооперацію”, в якому знайшли відображення кооперативні прин-ципи. Він отримав загальне схвалення Міжнародного кооперативного альянсу, до складу якого ввійшли Українська спілка споживчих товариств. Відповідно до закону основними напрямами діяльності будь-якого спожив-чого товариства може бути торговельна, заготівельна, виробнича та інша підприємницька діяльність, не заборонена чинним законодавством України. Проте існує велика різниця між споживчою і сільськогосподарською кооперацією. За економічною суттю – це напрями об’єднання принципово різних суб’єктів ринку за економічними інтересами. Не принижуючи значен-ня споживчої кооперації, слід підкреслити необхідність започаткування і розвитку сільськогосподарської кооперації, тобто такої, в центрі якої знахо-диться сільськогосподарський товаровиробник. Саме тому, конче необхідний був спеціальний закон, який би регулював сільськогосподарську кооперацію.

З прийняттям Закону „Про сільськогосподарську кооперацію” виникає необхідність методологічно чітко розмежувати функції споживчої і сільсько-господарської кооперації. Законотворцям слід ураховувати, що існує принципова різниця між споживчою і сільськогосподарською кооперацією. За економічною суттю вони являють протилежні напрями кооперування суб’єктів ринку у маркетинговому каналі. Це означаю, що у споживчому то-варистві носіями кооперативних відносин виступають споживачі, і коопера-тивна ініціатива виходить саме від них. Тоді як у сільськогосподарському кооперативі кваліфікаційною ознакою суб’єкта кооперації є його належність до сільськогосподарських товаровиробників.

Розмежування сфери діяльність споживчої і сільськогосподарської коопе-рації необхідне для вироблення цілеспрямованої стратегії розвитку кооперативних процесів, їх кооперації та взаємодії з метою протистояння експансії посередницького бізнесу, що в даний час