Цивільні процесуальні норми у міжнародних договорах за участю України

Міжнародні договори є формою права, яка може містити цивільні процесуальні норми. Сьогодні питання про значення таких міжнародних договорів та їх зміст є особливо актуаль­ним. Ця актуальність зумовлюється, по-перше, інтеграцією держав у правовій, економічній та інших сферах відносин. Другою причиною є трансформація СРСР, Чехословаччини, Югославії та утворення незалежних держав, внаслідок чого приватно-правові відносини суб'єктів цих утворень втратили внутрішньонаціональний характер і стали міжнародними. То­му збільшилася кількість судових спорів з "іноземним елемен­том". Для цих правовідносин характерним є особливе регулю­вання. Воно виявляється у тому, що право, яке необхідно за­стосувати до правовідносин, визначається колізійною нормою;

підсудність спорів залежить від застосування правил міжна­родної підсудності; визнання та виконання іноземних судових рішень пов'язують з певними умовами, наприклад із застере­женням національного законодавства про дотримання публіч­ного порядку та наявністю міждержавного договору про вза­ємне визнання та виконання судових рішень.

Специфіка судочинства по справах з "іноземним елемен­том" полягає у необхідності подолати обмеження діяльності суду щодо території однієї держави, і "вийти" за її межі. Це дозволяють зробити уніфіковані правила міжнародних дого­ворів, спрямовані на усунення розбіжностей між матеріально-правовими нормами та колізійними прив'язками, що є у зако­нодавстві різних держав.

Організаційний механізм договірно-правового співробіт­ництва держав виявляється у прямій міждержавній уніфікації норм права. Тобто у міжнародних угодах зацікавленими дер­жавами або за їх ініціативою встановлюються завершені пра­вові норми, готові без конкретизації до застосування у системі внутрішнього права.

Міжнародні договори, які мають цивільні процесуальні норми, в залежності від предмета їх правового регулювання, можна поділити на такі групи. По-перше, це договори, щомістять певні принципові положення, наприклад Угода про принципи зближення господарського законодавства держав-учасниць Співдружності від 9 жовтня 1992p. (Бішкек), яка передбачає порядок розгляду господарських спорів. По-друге, це договори, що охоплюють значний комплекс питань, пов'яза­них з правовою допомогою з усіх категорій справ (цивільних, сімейних, кримінальних). Мова йде про двосторонні чи бага­тосторонні договори про надання правової допомоги. По-тре­тє, договори, присвячені окремим видам правової допомоги. На­приклад, Гаазька конвенція з питань цивільного процесу 1954p.; Угода держав СНД про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності 1992p.;

угоди, пов'язані з виконанням судових доручень з Францією (1936), Австрією (1970). По-четверте, договори, основним предметом регулювання яких є питання, не пов'язані з цивіль­ним процесом, проте вони містять окремі процесуальні норми. Такі норми є у консульських угодах, торгових договорах тощо. Наприклад, в Угоді про співробітництво у сфері інвестиційної діяльності від 24 грудня 1993p., укладеній державами-учасни­цями СНД, вказано правила визначення компетенції установ держав по розгляду інвестиційних спорів (ст. 7).

Оскільки норми міжнародних договорів є уніфікованими, це полегшує процесуальне провадження. Наприклад, міжна­родні двосторонні договори про правову допомогу регулюють отримання доказів з-за кордону; проведення експертизи за кордоном; встановлення місця проживання особи, місця її ро­боти, розмір отриманого нею за кордоном прибутку; визнання іноземних судових рішень та інше. Укладення таких договорів притаманне для держав Східної Європи. У 50—60-ті та 70—80-тіpp. Радянський Союз уклав майже два десятки таких договорів (наприклад, з Албанією, Болгарією, Грецією, Кубою, Тунісом). Їх вважають договорами першого та другого поко­лінь. Україна стала правонаступницею цих договорів відповід­но до ст. 12 Угоди про створення СНД, ст. 34 Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів від23 серпня 1978p., а також статей 3,7 Закону України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991p.

Ставши суверенною державою, Україна утворює власну до­говірно-правову базу з питань взаємної правової допомоги у цивільних та/чи сімейних і кримінальних справах. Порядок їх дії на території України визначає, зокрема. Закон "Про між­народні договори України". Як уже вказувалося, це договори, підписані з: Китаєм 1992p., Польщею 1993p., Литвою 1993p., Молдовою 1993 p., Грузією 1995 p., Латвією 1995p., Естонією1995p., Монголією 1995p., Узбекистаном 1998p. Мінська конвенція 1993p. стала результатом багатосторонньої регіо­нальної уніфікації.

Договори так званих першого та другого поколінь оновлю­ються систематично. Наприклад, опрацьовується проект Дого­вору між Україною та Грецькою Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах (1998p.), уз­годжується текст Договору між Україною та Чеською Респуб­лікою про правову допомогу у цивільних справах (1998p.).

Норми зазначених договорів, а також тих, правонаступ­ницею яких стала Україна, регулюють правовий захист грома­дян договірних держав; порядок надання установами юстиції взаємної правової допомоги шляхом виконання окремих до­ручень; надання інформації з правових питань. Договори мають колізійні норми, спрямовані на визначення компетенції установ юстиції з цивільних і сімейних справ, норми про ви­з