Бузина чорна лілія біла терен звичайний

лікарські рослини

та їх застосування

(Бузина чорна,

Лілія біла,

Терен звичайний)

БУЗИНА ЧОРНА — Sambucus nigra

Гіллястий, 3—6 м заввишки кущ родини жимолостевих. Пагони сіро-зелені, з жовтуватими соче­вичками і білою серцевиною. Листки супротивні, непарнопери­сті, з 5—7 видовжено-яйцевидними загостреними гостропилчастими листочками. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, кремово-білі, у щитковидних суцвіттях з 5 головними гілочками. Плід — чорно-фіолетова куляста кістян­ка. Цвіте у травні — червні. Плоди достигають у серпні — вересні.

Поширення. Трапляється майже по всій території України у лісах по чагарниках, на лісових пору­бах, частіше здичавіло. Подекуди розводять як декоративну рос­лину.

Заготівля і зберігання. Використо­вують кору, квітки, листя, плоди і коріння. Квітки збирають під час цвітіння, зрізуючи все суцвіття. Сушать під наметом з доброю вентиляцією (при повільному су­шінні віночки квіток буріють) або в сушарці при температурі 40°. Після висихання квітки відділя­ють від щитків. Сухої сировини виходить 18—20 % . Строк придат­ності — 3 роки. Квітки (Flores Sambuci) відпускаються аптеками. Кору знімають навесні, плоди — у період повної стиглості. Сушать у печах або сушарках при темпе­ратурі 60—65°. Сухих плодів ви­ходить 15 % ; строк придатності — 6 місяців. Листя заготовляють під час цвітіння рослини. Спочатку його пров'ялюють на сонці, а по­тім досушують у затінку. Сухої сировини виходить 20 % . Коріння копають після дозрівання плодів. Його миють, розрізують на куски і сушать на сонці або в протоп­лених приміщеннях. Сухої сиро­вини виходить 25 % .

Хімічний склад. Усі частини рос­лини містять великий набір біоло­гічно активних речовин: корін­ня — сапоніни, дубильні й гіркі речовини; кора — ефірну олію, холін, фітостерин, цукри, орга­нічні кислоти, пектинові й ду­бильні речовини; квітки — ефірну олію (0,025—0,03 % ), глікозиди самбунігрин і рутин, слиз, ду­бильні речовини, холін, цукри, органічні кислоти (кавову, валер'янову, яблучну, оцтову), фіто­стерин; листя — самбунігрин, ал­калоїд коніїн і сонгвінарин, ефір­ну олію, смоли, вітамін С (280 мг%), каротин (14—50 мг%); у плодах є цукри, органічні кис­лоти (винна, оцтова, валеріанова, лимонна), каротин, аскорбінова кислота (10—15 мг %), самбуцин, рутин, хризантемін, дубильні ре­човини, барвники, тирозин, сліди ефірних олій.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Фармакологічна дія різних частин рослини не одна­кова і залежить від кількісного та якісного складу біологічно активних речовин. Сечогінні вла­стивості мають усі частини рос­лини; потогінні й протизапаль­ні — кора, листя, квітки, пло­ди. Плоди, а у великих дозах і кора та коріння, мають послаблю­ючі властивості. Квіткам, крім то­го, властива болетамувальна дія. Препарати Б. ч. широко викори­стовуються і в науковій, і в народ­ній медицині. Настій квіток ре­комендується науковою медици­ною як потогінний засіб при за­паленні дихальних шляхів, грипі, бронхіті, ларингіті, захворюван­нях нирок і сечового міхура, при невралгії. Завдяки сечогінним вла­стивостям препарати Б. ч. ефек­тивні при лікуванні хронічної ниркової недостатності. В гінеко­логічній практиці настій квіток використовують внутрішньо і для спринцювань та ванночок при запальних захворюваннях піхви. Квітки бузини входять до складу потогінних, пом'якшувальних і послаблюючих зборів, а також до зборів для спринцювань і клізмо­чок. Нарівні з квітками у народ­ній медицині використовують ко­ріння, кору, листя і ягоди рослини. Так, настій квіток і листя або від­вар кори вживають при захворю­ваннях дихальних шляхів, запорі, геморої, як жовчогінний засіб, при подагрі, артриті, анемії, ожи­рінні, хронічних хворобах шкіри (зокрема, при псоріазі). Відвари коріння і кори використовують і при діабеті, хворобах нирок і набряках. Свіжі ягоди вживають при ревматизмі і невралгіях. Із сушених ягід готують киселі, які вживають як послаблюючий засіб. Настій сушених ягід сприяє випо­рожненню кишечника, поліпшує жовчовиділення, посилює діурез. Препарати Б. ч. використовують і у вигляді полоскань та примочок при ангіні, запаленні ротової по­рожнини й горла, при хворобах вух і очей, подагрі, утворенні ге­мороїдальних вузлів. Ванни з від­вару коріння й квіток вважаються ефективним засобом при ревма­тоїдному й подагричному по­ліартриті.»

Лікарські форми 1 застосування. ВНУТРІШНЬО — настій квіток або лис­тя (1 столова ложка на 200 мл окропу) п'ють теплим по половині — третині склянки 2—3 рази на день; відвар кори або коріння (10 г сухої подрібненої си­ровини на 200 мл окропу) по столовій ложці 3 рази на день або один раз на ніч як послаблюючий засіб; настій су­шених плодів (столова ложка сировини на 200 мл окропу) по чверті склянки З—4 рази на день.

ЗОВНІШНЬО — настій квіток (30 г кві­ток заливають 500 мл окропу, настою­ють 20 хв.) для спринцювань, ванночок і мікроклізмочок.

ЛІЛІЯ БІЛА — Lilium candidum

Багаторічна цибулинна рослина родини лілійних. Стебло прямо­стояче, просте, облистнене, 60— 120 см заввишки. Листки чергові, оберненоланцетні, хвилясті; верх­ні— ланцетні, гострі. Квітки пра­вильні, двостатеві, великі, білі, за­пашні, догори або косо догори спрямовані, зібрані в коротку ки­тицю. Плід — коробочка. Цвіте у червні — липні.

Поширення. Походить з Середзем­номор'я. Розводять її в садах і квітниках як декоративну рослину.

Сировина.