Преса країнської діаспори у міжвоєнний період

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ГУРТОК МОЛОДИХ ЖУРНАЛІСТІВ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

ПРЕСА УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

Ми включаємо в історію української преси україномовну періодику діаспори, тобто газети й журнали що систематично подавали новини, коментарі тощо про Україну и про життя українців як за кордоном, так і в Галичині, і у Великій Україні. Єдино, що вона виходила не тут, ми поступаємось географією на користь суті справи.

УКРАЇНСЬКА ТАБОРОВА ПРЕСА

Кінець першої світової війни застав багато українців в таборах військовополонених. Ще більше їх туди потрапило по закінченню громадянської війни в Україні. В 1920 р. отримали статус військовополонених і колишні січові стрільці - бійці Української Галицької Армії, і петлюрівці - вояки Української Народної Республіки, і бійці колишньої австро-угорської армії, яких посилали воювати в Італію.

Одним з таких таборових центрів була Чехія (4 тисячі військовополонених були розміщені в таборах міст Ліберці, Йозефів). Всі вони були чужі в радянській Україні, в Польщі. Тому вони тікали подалі й шукали якусь нейтральну державу, яка би їх прийняла на проживання і на роботу. Такою державою стала Чехія.

У 1920-1923 рр. в цих таборах було засновано кілька цікавих газет, чи не єдине видання української таборової преси в Чехії була газета “Український скиталець” (у північній Чехії). Спочатку вона виходила як щомісячна газета, а потім як двотижневик. А з 1924 р., після закриття таборів став виходити під назвою “Об¢єднання”. За змістом це був таборовий щоденник. Одна з постійних рубрик - “З життя-буття в таборі в Йозефові”. Коли редактором став Петро Будз, газета почала виходити за межі табору і розвилася до значної події культурного життя цілої української діаспори. Почали виходити спогади про славні військові походи українських січових стрільців Галицької армії. Воєнна мемуаристика прийшла на сторінки газети. Це відразу повернуло до неї увагу. Газета піднялась від 300 до 1000 примірників ( на 4 тис. полонених). Газету почали видавати і обмінюватися з іншими осередками української діаспори (США, Франція, Італія, Німеччина, Австрія). Газета підтримувала основи дитячої школи. На професійному рівні газета виконувалася на низькому рівні щодо її оформлення. Вона брала своєю наближеністю до життя і відвертістю.

Після ІІ Світової війни українська журналістика зазнала нової хвилі таборової преси. В цілковито інших історичних умовах дещо суттєве, однак, повторювалося в створенні, діяльності осередків цієї преси, і це порівняння дозволяє побачити деякі закономірності і в світі вітчизняних ЗМІ, і в українському менталітеті в цілому.

Маса українських військовополонених в останні місяці війни в Європі та в перші роки після другої світової війни складалася з трьох джерел:

1. Українські вояки з Війська Польського, які потрапили в німецький полон ще в 1939 р., або з польської армії В. Андерса, створеної на території СРСР після подій вересня 1939 р., які, за рішенням емігрантського уряду Польщі, відмовилися воювати на радянсько-германському фронті та майже мільйонною кількістю були випущені Сталіним разом зі зброєю через Близький Схід на північну Африку. Вони хоробро билися з фашистами під Ель-Аламейном, під Монте-Кассіно та брали участь у вирішальних битвах “другого фронту”. Після закінчення війни вони з різних причин відмовилися від репатріації до радянської України та залишилися в Європі;

2. “Дивізійники” - це решта української дивізії “Галичина”: яка була розбита Червоною армією, приблизно 8 тисяч їх відступили на захід, здалися в полон британцям, які вивезли частину їх на острови до таборів військовополонених.

3. Цивільні особи, колишні “остарбайтери”, та в’язні німецьких концтаборів, які були визволені союзниками та потрапили до англійської, французької чи американської зон окупації.

Таким чином, як зазначає Н. Сидоренко з Києва у грунтовному дослідженні в зб. “Українська журналістика: історія і сучасність”, на Британських островах у 1947 р. опинилося приблизно 35 тисяч колишніх військовополонених українців. За юридичним статусом вони були європейськими добровільними робітниками і мусили відпрацювати три роки під керівництвом державних британських установ.

У Великій Британії виходило 7 часописів українською мовою, три з них виходило латиницею, тому що не було в друкарнях кирилиці. Головним чином займалися цією справою лише дивізійники. Наклад цих часописів дуже малий - від 20 до 100 примірників. Серед них - “Відгук”, “Другий етап”, “Мета”, “Наші будні, “Нове життя”, “Скиталець”, “Таборовик”. Через відсутність кирилиці деякі з них видавалися навіть латиницею з друкарень адміністрації таборів.

У Великій Британії лишилося приблизно 60 процентів від усіх українських військовополонених.

В цей час виходила у Великої Британії не таборова українська газета “Наш клич”, сатирична газета “Оса”.

Теми таборових газет: життя табору, життя діаспори, збереження національної пам¢яті, сатира, гумор, політичні і культурні події в Україні і Європі. Таборова преса нової хвилі була більш войовничою, налаштованою антикомуністично.

УКРАЇНСЬКА ПРЕСА У ФРАНЦІЇ

Франція приймала українську еміграцію ще з давних давен. В 1709 р. во Францію втекла решта мазепинців. На рубежі століть тут існувала чимала українська еміграція, як із Заходу, так і зі Сходу України. Після першої світової війни П