Принцип політичної діяльності Володаря в концепції Н Макіавеллі

Коломийський коледж комп‘ютерних наук

Реферат

“Принципи політичної діяльності “Володаря” в концепції

Ніколо Макіавеллі”

Підготувала: Бодей Л.

Викладач:

Коломия – 2001

Ніколо Макіавеллі.

XV ст. характеризувалося глибокою кризою, початком кінця італійського гуманізму.

Мрії гуманістів про швидке настання “золотого віку” зіткнулися з реальністю постійних війн, контрреформацією, зміцненням центральної феодальної влади, експансією іноземного панування. В італійських містах, які були вогнищами культури, Відродження, не був переборений корисливий партикуляризм. У них так і не розвинулися передумови для національного об‘єднання. В роздрібненій Італії так і не знайшлося сили, яка б утворила національну монархію, як це сталося у Франції, Англії. Країна потрапила в сферу інтересів ворогуючих країн Франції та Іспанії. Саме в цей час і за таких обставин виникало вчення Н. Макіавеллі (1469 – 1527рр.). Його політична доктрина становить цілісну систему та і може бути оцінена як найвиший злет ренесансної політичної думки. Великий особистий досвід послужив грунтом для його політичної теорії. В основних творах “Князь” і “Роздуми” мислитель аналізує концепцію людини. Головним стимулом поведінки він вважає інтерес, який виявляється багатоманітно, але пов‘язаний з бажанням людей зберегти своє майно, що найкращим чином забезпечує прагнення до набуття нової власності. Макіавеллі писав у праці “Князь”, що люди швидше простять смерть батька, ніж втрату майна приватновласницький інтерес передує людській турботі про честь і почесті Макіавеллі перший в нову епоху розробив універсалію “людської природи”, ознаки якої він черпав у середовищі найближчого йому класу – італійських городян і поширював їх на всі часи і народи. Мислитель вказував, що невикорінний егоїзм людської природи з усією необхідністю вимагає введення державної організації, як вищої сили, що може поставити його у вузькі межі. Звідси вик пиливають передумови диктатури суспільного договору. Звідси випливають випливають передумови диктатури суспільного договору. У світогляді Макіавеллі виявлялися елементи фаталізму. В поемі “Про долю” він писав, що доля всемогутня і кожен, хто прихоить у це життя, рано чи пізно відчуває її силу. Однак хоч природна могутність далі перемагає будь-кого, все ж вона може бути стримана надзвичайному доблестю. Доля, за Макіавеллі, схожа на одну із буйних рік, які завдають своїми розливами великої школи жителям. Її сила натиск змушують людей виступати й утікати від стихії.

Проте їй же можна і протистояти, будуючи загороді і греблі. Релігію Макіавеллі розглядав як явище суспільного життя, підпорядкована законам виникнення розквіту і загибелі. Суспільство без релігії немислиме, оскільки вона, як необхідна і єдина фортеця суспільної свідомості забезпечує духовну єдність народу та держави, ставлення до різноманітних релігій і культів визначається суто державним інтересом і суспільною користю. Макіавеллі стверджував, що релігія перебуває у великій невідповідності з повсякденним життям, а ще небезпечно для суспільства і держави.

Розглядаючи політику як автономну галузь людської діяльності, Маккіавеллі зазначав, що вона має свої цілі і закони незалежні не лише від релігії, а й від моралі. Головним критерієм політичної діяльності, мета якої – здійснення держави є користь і успіх у досягненні поставлених завдань. Добре все те, що прияє зміцненню держави, політичний результат повинен досягатися будь-якими засобами, в тому числі з допомогою обману і відкритого насилля.

Герой політичних трактатів Макіавеллі – не спадковий монарх – деспот, а політик, що створює нову державу, яка після смерті Монарха може стати республікою. Порятунок від феодальної розробленості, партикуляризму, нобілітату незалежних міст – республік Макіавеллі вбачав у сильній централізованій владі, здатній захистити країну від чужеземної навали.

У Макіавеллі головний герой – можновладець, розумний політик, який застосовує на практиці всі засоби політичної боротьби і досягає успіху. Макіавеллі різко виступав проти гуманістичного трактування політичного діяча, називав гуманістичні ідеали вигадкою.

У своїх міркуваннях Макіавеллі ґрунтувався на ідеалістичних уявленнях про єдину і незмінну природу людини.

Владолюбство і користолюбство Макіавеллі проголошував основними рисами людської природи. Він писав, що люди більше схильні до зла, ніж до добра. Виходячи з уявлень про людську психологію поббудовану на нижчих пристрастях, Макіавеллі пропонував при організації держави використовувати античний досвід.

Мета якої прагнув досягти Макіавеллі, була прогресивною, однак він не добарав засобів, ігнорував мораль, в основу політики ставив цинізм. Така політина дістала назву макіавеллізму. Вона знайшла застосування в пізнішій суспільній практиці ідеологів абсолютизму. Вона знайшла застосування в пізнішій суспільній практиці ідеологів абсолютизму і викликали ненависть противників феодалізму. Концепція Макіавеллі піддавалася критиці тих кіл, які самі на практиці використовували його теорію – ієзуітів в Італії та Франції, Фрідріха ІІ в Німеччині – прихильників біронівщини в Росії. Вони прикривали свої справжні цілі релігійними, моральними та ідеологічними аргументами.

Співвідношення між власне ученням Макіавеллі та Макіавеллізмом досить складне. В соціальній дійсності макіавеалізм дістає грунт для існування

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать