Лікарські рослини Живокіст підбіл валеріана

Тема: Лікарські рослини. Живокіст, підбіл, валеріана.

План

1. Вступ.

2. Живокіст лікарський.

3. Підбіл звичайний.

4. Валеріана.

Вступ.

Незважаючи на бурхливий розвиток хімії і зростання кількості нових, дедалі ефективніших синтетичних лікарських препаратів “антибіотиків” лікарські рослини продовжують займати значне місце в арсеналі лікувальних засобів.

Використання лікарських рослин у народній та офіційній медицині має багатовікову традицію. Вони здавна користуються великою популярністю серед населення.

Однак, хоча цілющі властивості лікарських рослин загальновизнані, вивчення перспектив раціонального використання та застосування їх у медицині нерідко ведеться однобоко. Так, у науково-дослідних закладах дослідження фармакотерапевтичної цінності лікарських рослин спрямоване головним чином на вивчення окремих діючих речовин, сировини, призначеної для хіміко-фармацевтичної промисловості. Безпосередньому ж комплексному дослідженню рослин приділяється ще недостатньо уваги. Внаслідок цього не використовуються природні лікарські засоби, надзвичайно корисні при багатьох хворобах.

Препарати рослинного походження характеризуються малою токсичністю і незначним алергічним впливом, порівняно з синтетичними сполуками.

Symphytum officinale L. — живокіст лікар­ський.

Рос. назва: окопник лекарственный.

Родина: Boraginaceae — шорстколисті.

Багаторічна трав'яниста рослина, заввишки 30-100 см. Стебло крилате, особливо вгорі, від глибоко збігаючих вниз листків, товсте, пряме. Листки нижні великі, звужені в крилатий черешок, довгасто-ланцетні, верхні — сидячі. Вся рослина шорстка. Квітки зібрані в пониклі, вкриті листочками завійки. Віночки квіток брудно-пурпурові або лілові з відверненими назовні зуб­цями. Корені товсті, галузисті, зовні майже чорні, всере­дині білі, крихкі, на зламі нерівні, терпко-липкі на смак. Цвіте з V до кінця VII. Росте на вологих луках, біля канав, струмків, на пухких торфомінеральних грунтах, на низинних торфовищах. Поширений повсюдно.

Корені живокосту вважаються отруйними, особливо якщо приймаються внутрішньо у завищених дозах. Про отруйність їх свідчить і хімічний склад.

За різними науковими джерелами, у коренях містять­ся алкалоїди лазіокарпін, циноглосин, глікоалкалоїд консолідин, алантоїн, аспарагін, сліди ефірної олії, ду­бильні речовини, галова і дігалова кислоти, крохмаль, смоли, багато слизу, холін, за болгарськими джере­лами — ще й інулін. У свіжій надземній частині також є алкалоїд циноглосин, глікоалкалоїд консолідин і про­дукти його розщеплення — консолідин і глюкоза.

У народній практиці застосовують корінь живокосту як обволікаючий засіб при всіх видах запалення слизо­вої оболонки, а особливо при грудних захворюваннях.

У народі вживають також корінь живокосту і як в'яжу­чий, і як проносний засіб, а також як засіб, що видаляє змертвілі тканини і сприяє регенерації. Вважають також, що живокіст лікує нирки, допомагає при поносах, навіть з кров'ю, а також при кровотечах у шлунку і кишеч­нику, приймають його також при чиряках, виразках і наривах як внутрішньо, так і зовнішньо.

Вказують­ся відомі вже дані про стимулюючу дію речовин кореня на ріст клітин і відновлення тканин людини. Відвар з коренів застосовують і при парадонтозі (в тому числі гнійному), для полоскання ротової порожнини, при пере­ломах кісток та пораненнях, при гнійному запаленні їх, при запаленні вен, гнійному запаленні тканин, при болях в ампутованих кінцівках, на забиті місця, вивихи, при невралгіях внаслідок поранення, старих глибоких ранах, що важко і довго гояться, при фурункульозі тощо.

Народ відзначає кращу дію не сушеного кореня живо­косту, а саме свіжого, сирого. Відомо (вченим), що у коренях живокосту знаходиться алантоїн і алантоїнова кислота. Це похідні пурину. Хоч доведено значення їх, але наука ще в боргу перед людьми щодо вироблення методики консервації діючих начал свіжого кореня живокосту.

Крайній термін зберігання сухих коренів живокосту, до чотирьох років макси­мально (в сухому середовищі).

Tussilago farfara L. — підбіл звичайний, мати-й-мачуха.

Рос. назва: мать-и-мачеха, подбел, камчужная трава.

Родина: Asteraceae (Compositae) — айстрові (складноцвіті).

Рано навесні на глинистих і глинисто-крей­дяних грунтах, схилах горбів, ярів, а також на межах, у дещо сухіших ровах, на краях лук, що переходять у ріллю, з'являються жовті квіти, схожі на квіти кульбаби. Після цвітіння починають розвиватися листки. Це і є мати-й-мачуха. Рослина багаторічна, трав'яниста, з пов­зучим підземним галузистим кореневищем. Листки округло-серцевидні, кутасто-нерівнозубчасті, щільні, формою нагадують нижню поверхню кінського копита, зісподу білоповстисті («теплі — мати»), зверху гладкі («холодні — мачуха»). Листочки квітучого стебла лус­куваті, яйцевидно-ланцетні, прямостоячі, загострені, часто буруваті. Кошики (суцвіття) до і після цвітіння пониклі. Поширена повсюдно.

Збирають квіти цієї рослини рано навесні, а листя — через 2-3 (і пізніше) тижні після того, як обсім'яняться кошики, в першій половині літа.

У народному лікуванні застосовуються листки мати-й-мачухи, рідше квіти або суміш квітів і листків (подріб­нених) у вигляді напару (настою) при різних видах груд­них — легеневих хвороб як відхаркувальний засіб, легке потогінне. Крім того, напар

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать