Соціально-економічні протиріччя сучасного етапу розвитку держави та їх вплив на злочинність

РЕФЕРАТ

З предмету: «Кримінологія»

На тему:

Соціально-економічні протиріччя сучасного етапу розвитку держави та їх вплив на злочинність

1. Злочинність та її вплив на розвиток держави.

Злочинність — одна з найгостріших проблем суспільства. Згідно з результатами опитувань громадської думки, проведених в останні десятиліття, люди багатьох країн ставлять її за значимістю на друге-третє місце після проблем економічного характеру.

Багато мислителів приділяли увагу цій проблемі. Перші думки з цього приводу можна знайти вже у Аристотеля і Платона, які висловлювались щодо злочинності, розглядаючи філософські проблеми суспільного устрою, етики людської поведінки. З початком форму­вання суспільства сучасного типу увага до проблеми злочинності значно зросла. У XVIII ст. до неї зверталися Ч. Беккаріа, Д. Дідро, Вольтер, К. Гельвецій, Ш.-Л. Монтеск'є, І. Бентам, Дж. Локк та ін­ші видатні вчені. Вони вбачали причини злочинності в соціальній невлаштованості суспільства та поганому вихованні громадян, про­понували правителям перейти від жорстоких покарань за вчинення злочинів до їх попередження.

Багато уваги злочинності приділили соціалісти-утопісти Т. Мор, А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р.Оуен та ін. Вони стверджували, що злочинність породжується самою природою суспільства, заснованого на приватній власності, експлуатації та гнобленні людей. Через це вони вважали боротьбу із злочинністю шляхом застосування до зло­чинців кримінальних покарань неефективною. Подолати злочин­ність, на їхню думку, можна лише шляхом повної перебудови сус­пільства на соціалістичних засадах.

Сучасний погляд на це явище почав формуватися у XIX ст. із запровадженням регулярних статистичних спостережень злочинності. Перші кримінальні статистичні звіти були складеш у Франції у 1826 р. і з того часу почали друкуватися. Дослідження, основані на аналізі статистичних звітів, були започатковані бельгійцем Дюкпетью, французом Гері і видатним бельгійським математиком і астрономом А. Кетле. В результаті цих досліджень, передусім праць А. Кетле, було встановлено дивовижну незмінність даних щодо злочинності, яка спостерігалася з року в рік. Це дало можливість глиб­ше усвідомити сутність злочинності як соціального явища, виявити її закономірності. "Суспільство несе у собі зародки усіх злочинів, що мають бути вчинені, тому що в ньому наявні умови, які сприяють їхньому розвиткові; воно, так би мовити, готує злочини, а злочинність є лише засобом. Будь-який соціальний стан передбачає відповідно певну кількість та певний порядок проступків, які є необ­хідним наслідком його організації".

2. Соціальні чинники злочинності та її детермінанти.

Кримінологія тісно пов'язана з психолого-педагогічними науками. Теоретичні положення й емпіричні дані загальної та соціальної психології потрібні для вивчення всіх властивостей особи, які визна­чають механізм індивідуальної злочинної поведінки. Вивчення мо­рально-психологічних ознак особи злочинця як елемента її загальної кримінологічної характеристики неможливо без поглибленого аналі­зу емоційно-вольової сфери, особливостей темпераменту і характе­рологічних ознак осіб, які вчинили злочини, їх антисуспільної спря­мованості. Ресоціалізація таких осіб у свою чергу вимагає знань пе­дагогіки, її методів впливу.

Соціологічний напрям виник у 90-х роках XIX ст. Його засновниками були Ф. Ліст, Ван-Гамель, Прінс та ін. Соціологи, так са­мо як і антропологи, вважали, що в кримінологічних дослідженнях основну увагу слід приділяти не злочинному діянню, як це робили представники класичного напряму, а особі злочинця. Але вони більш чітко висловлювалися за те, щоб біологічну неповноцінність особи вважати тільки одним з чинників злочинності, що діє поряд з іншими факторами соціально-економічного характеру (безробіттям, злиднями, дорожнечею життя, проституцією, алкоголізмом тощо).

Соціологи заперечували саме поняття "природжений злочинець". Основні чинники злочинності вони вбачали в суспільних від­носинах. У зв'язку з цим вони негативно ставилися до "вільної во­лі", а разом з нею і до принципу відплати за злочин, і були прибіч­никами профілактики злочинів, хоч і не відкидали превентивне зна­чення покарання. Проте вивчення особи велося все таки у плані характеристики суб'єкта злочину. Соціологи відмовилися від поняття "склад злочину" та замінили кримінальне покарання засобами безпеки. Це вело до судового свавілля. Адже суд міг визнати небез­печний стан навіть там, де ще немає ні злочинця, ні злочину.

Таким чином, запобігання злочинам вийшло на перший план, замінюючи класичний принцип залякування і механічний принцип усунення, що лежав в основі антропологічного напряму. Соціологам було ясно, що лише в площині соціальних реформ лежить справжня боротьба зі злочинністю, що для її подолання необхідно в першу чергу вплинути на соціальні чинники, не забуваючи, звичайно, про суб'єктивні фактори. Іншими словами, вони намагалися поєднати превентивне значення покарання із загальносоціальною профілактикою злочинів.

Соціальні детермінанти злочинності. Найважливіша з них — соціальна нерівність членів суспільства. Вона була й буде у будь-якому суспільстві. Але за наявності малого прошарку багатих людей і переважної кількості бідних можливості досягнення достойного рівня життя для останніх стають ще більш проб