Великі фальсифікації християнства

доповідь

Християнська церква завжди говорила про свою догму як про цілісну, таку, що йде від Бога; Святе Письмо, або Біблію, вона також проголошує дарованим людству Богом. Тим часом історичні факти свідчать про те, що релігійна догма, з якої протягом багатьох століть формувалося християнство, була піддана численним змінам і оформилася навіть у своєму початковому вигляді за кілька століть після подій, описаних у Євангелії. Біблія, яку ми читаємо зараз – плід численних редакцій, ідеологічної цензури, підтасовок, за допомогою яких представники різних напрямів раннього християнства боролися між собою.

Найдавніші з канонічних рукописів відносяться до 4 століття і являють собою грецькі переробки священних текстів “іудео-християн” – секти, що сповідувала християнство в рамках іудаїзму.

Документам, які згодом були канонізовані всесвітньою християнською церквою, часто просто надавався статус священних: так, приміром, “Послання Павла” були вперше викладені римським істориком-антисемітом Маркіоном, і найвірогідніше, що більшість діянь Павла або видумані, або здійснені самим автором. Ісусом-Ієшуа в цьому творі називається божий янгол, посланий на землю. Єдиний історичний факт з життя Ісуса, що згадується в цих посланнях – його розп'яття. Приблизно половина “послань” Павла написані Маркіоном, інша – пізніші підробки, всі вони канонізовані. Рукопис з Наг-Хаммаді під назвою “Логії”, який автор Томас (Фома) приписує самому Ісусу, був названий Євангелієм від Фоми, і редактор додав до “Логій” безліч збігів з канонічними Євангеліями, щоб створити ілюзію, що Фома звірявся з ними, тим часом як “Логії” є набагато старшими.

Біблія замовчує факт існування іудео-християнства взагалі. Тим часом ще у 2 столітті до н. е. на півночі Палестини існувала секта хрестителів, що вшановували померлого і воскреслого пророка Дуса. Близько 50 року до нашої ери виникла секта хрестителів-назореїв, і ця назва стала згодом позначенням християн; до міста Назарет, що виникло набагато пізніше загибелі Христа, вона не має жодного етимологічного стосування, проте згодом стала асоціюватися зі словом “назареос” – “з Назарету”, як звали Ісуса. В цей час існує декілька “Ісусів” – людей, які проголошували себе біблійними месіями і організовували свої культи.

Близько 100 року до н. е. представники секти єссеїв, або ессенів, були вигнані з Іудеї і оселилися на березі Мертвого моря. В 60-му році до н.е. їхній Вчитель Праведності – голова секти – був страчений і проголошений пророком. Іоан Хреститель, вірогідно, належав саме до них, позаяк у єссеїв існував обряд хрещення. Свого Вчителя вони ототожнювали з месією (себто Христом, грецькою мовою) і вважали ангелом Божим. До їхніх священних книг належить і канонізований згодом у відредагованій формі Апокаліпсис; його приписали Святому Іоанну Богослову. “Апокаліпсиси” стали в 2-4 століттях історичним жанром, що втілював песимістичну концепцію історії. Апокрифічне євангеліє, написане в 1 столітті єссеєм Маттафією, було перероблене після становлення Римської церкви на “Євангеліє від Матфея”. Єссейською також є концепція воскресіння, щоправда, тільки духовного, яке чекає всіх праведників.

Єссеї створили форму священної трапези, яка стала на кілька століть основною формою служби Божої в християнських церквах. Християнські “єпископи” мали свій прототип у вигляді “наглядачів” – вищої духовної влади секти єссеїв.

Історичні джерела, що відносяться до початку нашої ери та першої половини 1 століття, з усіх осіб, перелічених у створеній пізніше Біблії, згадують Тевду-Таддея, якого можна ототожними з Іудою, Томаса-Фому, Якова, і Симона-Петра. Проте в жодному з цих документів не згадується Ісус-Ієшуа-Месія. Частина апостолів, що згадуються в Євангелії як учні Христа, в історичних джерелах виникають за 50-100 років після описаних в ньому подій. Найбільш імовірно, що вони були головами громад єссеїв-хрестителів.

Існування Месії на імя Ісус не підтверджене жодним письменником, що жив у 1 столітті. Єврейський філософ Філон Александрійський (?-54), історики Юст з Тиберіади та Йосиф Флавій нічого не знають про нього; не згадують його Плутарх, Сенека, Пліній Старший, Лукіан, Ювенал. Згадка Тацита на початку 2 століття про заколоти, викликані якимось “Хрестусом”, є, напевно, першою згадкою про християн. Образ Христа “знадобився” римській державній ідеології після останнього єврейського повстання, щоб зробити єврейський народ винним у розп'ятті Месії. Слово “Ісус” згадується до 2 століття виключно в тих священних текстах, де йдеться про Ісуса Навіна. Поява Ісуса як історичної особи відноситься до 130-х років, а його біографія заснована на двох основних джерелах: “логіях” – збірці висловів, а також переліку чудес, запозичених у дохристиянських сект.

Християнські секти в Палестині існували в рамках іудаїзму аж до кінця 1 – початку 2 століття, коли після зруйнування в 70 році Єрусалиму та Храму культ Яхве занепав. Для них символом віри був Ієшуа як втілення мудрості (Софії), що зійшла на землю. Дві основних течії іудео-християнства очолювали, очевидно, Яків (страчений в 62 році) та Симон-Петро, приречений до смерті римською владою; ці дві секти завзято боролися між собою. Тільки в 140-х роках Маркіон, єврей і іудео-християнин, створив перші християнські поняття: “Новий Заповіт”, яким, на противагу “Старому”, він називав твори Павла-Савла, Месія (Христос). Саме Маркіон став засновником християнських громад в багатьох містах Римської Імперії,