Роздроблення Київської Русі

Роздробленiсть Київської

держави:

Самостiйнi землi-князiвства,

Золотоординське панування(12-13ст.)

Українська народнiсть.Пiвденно-захiднi землi-князiвства на територiї України

В i дособлен i сть української народност i .Власна етн i чна назва «Україна». У свiтовiй iсторiї закономiрним є розпад великих державних об’єднань, якi утримували в

покорi по кiлька народiв , що розвивалися й прагнули до державної самостійності . З історії середніх віків нам відомо , що в період розвитку феодалізму у Західній Європі після політичного піднесення великих державних об’єднань

(наприклад, імперії Карла Великого – Франської держави)

закономірно наставало їх політичне роздроблення , поділ на

незалежні й самостійні князівства, або королівства , відокрем-

лення народностей і націй. Київська Русь не була винятком:

вона також зазнала роздроблення й припинила своє існуван-

ня як велика держава.Це був історично зумовлений прогре-

сивний процес світового суспільного розвитку народів серед-

ньовіччя.Роздроблення привело до розпаду Київської Русі на

самостійні землі-князівства, прискорило етнічний поступ

української, російської і біруської народностей, сприяло утво-

ренню й зміцненню держав на їхніх територіях.

Історія вела ці близькі слов’янські народності різними шля-

хами до цивілізації .Стосовно взаємин української і російської народностей Михайло Грушевський писав, що “з особливою виразністю визначились в історії дві нарадності великоро-

сійська та українська, дві найбільш крупні різновидності серед слов’янських племен.Історична доля не раз зводила їх разом, причому в перших віках їх історичного життя роль будівничого, культурно і політично переважаючого, головнішого у Східній Європі елемента відігравала народність

українська, в останніх – народність великоросійська. Поза цими стиканнями і одночасно з ними історичне життя тієї і другої розвивалось самостійно і своєрідно, все збільшуючи суму відмінностей всього складу їхнього життя і відділяючи їхні національні типи все більш різкою межею”.

Однією з головних ознак кожної народності є її мова.На південно-західних руських землях поряд із старою слов’янською мовою розвивалась народна українська мова.Про це свідчить словниковий склад фолькльору і поеми “Слово о полку Ігоревім “, тогочасних Київського і Галицько-Волинського літописів.Українська мова заявила про свою життєздатність як витвір цілої народності.

Поступово творилася своєрідна, оригінальна матеріальна й духовно культура українців. Однією з найважливіших соціальних і духовних сил тогочасного суспільства залишалася правосоавна церква.

На той час значно развинулась державотворчість української народності: окрім земель-князівств Подніпров’я

утворилась велика етнічна українська держава—Галицько-Волинське князівство, що стало європейським королівством .

Українська державність стала необхідною формою існування народності.

Уже в 12ст. чіткіше визначилися межі розселення українців на південно-західних землях.Компактність їхнього розселення сприяла поступу украінськоі народності.Зрештою в цей складний час формувалась етнічна самосвідомість українців й виникла самоназва їхньої території—“Україна”. А це вже означало наявність етнічних традиций в середовищі українців .

У Київському літописі під 1187 р. уперше назва “Україна” віднесена до території південної Русі.У тому році в битві з половцями загинув переяславський князь Володимир Глібович.Змальовуючи цю сумну подію, літописець зазначав:

“И плакашася по нем все переяславцы…О нем вся Украина много простонала”.Отже, назва «Україна» тоді вже поширювалася на Київщину, Переяславщину і Чернігівщину. У тому ж літописі під 1189р. названо «Украйна Галичская», Галицьке князівство, до складу якого входили Подністров’я, Покуття і Буковина, а також галицькі землі аж до берегів Чорного моря і гирла Дунаю. Тут же згадано кочове плем’я торків, що мешкало на Україні по обидва береги р. Рось . Тоді Поросся було складовою частиною Київського князівства.Також у Галиць-Волинському літописі під 1213р. та 1279р. Пишеться що Волинь також називали Україною.

Таким чином, з кінця 12ст. назва «Україна»поступово почала поширюватись на Подніпров’я, Побужжя, Подністров’я, Причорномор’я, Приазов’я та Прикарпаття і перетворилась на спільну для Київщини, Переяславщини,Чернігівщини, галичини і Волині, де саме в цей час формувалася українська народність. Тому населення називало свій край «Україна» що походить від слова “край” і “країна”.Історичним осередком формування української народності стала територія Середнього Подніпров’я(Київщина, Переяславщина, Чернігово-Сіверщина), до якого тяжіли інші землі(Поділля, Волинь, Галичина). Центром цього етнічого процесу в період Київської Русі і роздроблення цієї держави залишався Київ. Українська народність стала етнічною основою земель-князівств Південно-Західної Русі в 12-13 ст. і власної незалежної державності в наступні століття на території України.

Державне відокремлення князівств. Процес роздроблення і фактичного поділу Київської Русі на кілька самостійних земель-князівств відбувався протягом 12-13 ст.

Роздроблення дістало назву в науці “феодального”, бо визначальними п

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать