Такт і безтактність в стосунках медичних працівників

Такт і безтактність

в стосунках медичних працівників

У сучасній медицині область етичних питань позначається різноманітними термінами: "лікарська етика", "медична ети­ка", "медична деонтологія", "біоетика", "біомедична етика", "сестринська етика". Пояснення значення цих термінів можна дати, лише хоча б коротко виклавши історію їхнього виникнення.

Ще за 1500 років до н.е. лікарі Древньої Індії давали фа­хову клятву. Для європейської медицини велике значення має етика старогрецького лікаря Гіппократа (460-370 рр. до н.е.), особливо його знаменита "Клятва". Основні положення фахо­вої медичної етики Гіппократа такі:

1) повага до життя ("Я не дам нікому, хто просить в мене, смертельного засобу і не покажу шляху для здійснення поді­бного задуму, точно так само я не вручу ніякій жінці абор­тивного пессарія");

2) заборона на заподіяння шкоди хворому ("Я направлю режим хворих до їхньої вигоди, утримуючись від заподіяння всякої шкоди і кривди");

3) повага до особистості хворого ("У який би будинок я не ввійшов, я ввійду туди тільки для користі хворого, я буду да­лекий від усього навмисного, несправедливого і згубного, особ­ливо від любовних справ із жінками і чоловіками, вільними і рабами");

4) лікарська таємниця ("Що б при лікуванні, а також і без лікування я не побачив або не почув стосовно життя людського із того, чого не варто розголошувати, я замовкну про це, вважаючи подібні речі таємницею");

5) повага до професії ("Клянуся поважати того, хто на­вчив мене лікарському мистецтву, нарівні з батьками ... Чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво").

Етичним питанням медицини приділяли пильну увагу ба­гато корифеїв медицини.

Все майже 50-літнє життя в Росії німецького лікаря (рев­ного католика) Ф. І. Гааза (1780-1853), відомого своїм девізом "Поспішайте робити добро", - це справжній приклад мораль­ної геніальності в людській історії. Не випадково в 1994 р. було підняте питання про офіційну канонізацію римсько-католиць­кою церквою "святого доктора". Головний урок медичної ети­ки, залишений нам доктором Гаазом, який протягом чверті сторіччя був головним лікарем московських тюрем, полягає в тому, що і ув'язнені мають право на гуманне ставлення і які­сне медичне обслуговування. У грудні 1982 р. Генеральна Асам­блея ООН офіційно схвалила "Принципи медичної етики", що зробили такий підхід до ув'язнених нормою міжнародного права. Особлива роль М. І. Пирогова (1810-1881) у формуванні са­мостійної сестринської професії нам відома. В роки Кримської війни, коли М. І. Пирогов керував діяльністю прибулих у роз­ташування російської армії сестер милосердя, він вважав, що важливою функцією останніх є, зокрема, здійснення догляду за пацієнтами і передсмертна розрада поранених і хворих.

Частиною сестринської етики є деонтологія. Цей термін вперше вжитий Кантом, походить від грецького слова "deontos" - борг, належне - та "logos” - навчання і визначає принципи поводження медичного персоналу, спрямовані винятково на максимальне підвищення ефективності лікування і усунення шкідливих наслідків неповноцінної медичної роботи.

У наші дні вживаються обидва терміни - і "медична ети­ка", і "медична деонтологія". Етика була частиною філософії, мислення поетів, коли, наприклад, говориться "католицька" або "протестантська медична етика", це підкреслює вихід­ний світоглядний (у даному випадку - релігійний) аспект, обов'яз­ковий для лікарів і медичних сестер етичний принцип, норму і стандарт. Поняття медичної деонтології відбивають саме ці конкретні норми і стандарти.

Початок сучасного етапу медичної етики пов'язаний з Другою світовою війною. Після війни світ дізнався про злочини фашистської антимедицини - "акціях евтаназії", недобровільних медичних експериментах на військовополонених і т.д. У 1947 р. у вироку американського трибуналу нацистським ліка­рям був сформульований "Нюрнберзький кодекс" - свого роду етична абетка проведення медичних експериментів на людях. У цьому ж 1947 р. виникла Всесвітня медична асоціація (ВМА) - міжнародна урядова організація лікарів, яка прийняла в 1948 р. "Женевську декларацію", що є сучасним аналогом "Клятви Гіппократа", а в 1949 р. - "Міжнародний кодекс медичної ети­ки". Протягом півстоліття ВМА прийняла десятки етичних нор­мативних документів, які, по суті справи, і становлять сучас­ний зміст медичної етики, відображеної у вигляді строго сфор­мульованих норм (Декларацій, Заяв і т.д.).

Велика кількість нормативних документів з питань медич­ної етики зумовлена тим, що, по-перше, сучасний науково-технічний прогрес супроводжується в медицині появою цілком нових етичних проблем (наприклад, у трансплантології), по-друге, надання медичної допомоги в останні 20-30 років усе частіше розглядається під кутом зору гарантій, захисту прав людини. Протягом останньої чверті ХХ ст. у медицині сформу­валася Нова етика, в основу якої покладено "права пацієнта". Спочатку в США, а потім і в інших країнах для її визначення навіть стали вживати новий термін "біоетика".

Біоетику іноді визначають як вивчення етичних аспектів проблемних ситуацій у сучасній медицині - штучного заплід­нення, аборту, сте