Вивчення історії населення України в Інституті Демографії при АН УРСР

ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

В ІНСТИТУТІ ДЕМОГРАФІЇ АН УРСР (1919-1938)

[ Виступ на студентській науковій конференції. Травень 1999 року]

Чим пояснюється наша увага до факту існування цього інституту на Україні?Вперше вивчення народонаселення України було поставлене на належний рівень і зконцентроване в окремій науковій установі. До того ж Інститут Демографії АН УРСР був першим у СРСР і одним із перших у світі державним науково-дослідним закладом, який пріоритетно займався проблемами демографії.

Відразу зробимо два зауваження:

1. У 1919-34 рр. цей інститут носив назву Демографічного, у 1934-38 рр. - Інституту демографії і санітарної статистики. Ідучи слідом за головним дослідником наукової діяльності закладу П.І.Пустоходом, вважаємо за оптимальний варіант вживати назву Інститут Демографії АН УРСР стосовно всього періоду його існування.

2. Фактично ця установа була першим демографічним інститутом у світі, але передбачаючи можливі закиди щодо надмірних національних амбіцій тут використано саме таку формулу.

Для довідки: у 1930 році виник Інститут демографії АН СРСР у Ленінграді (існував до 1934 року), у 1939 році - Інститут з проблем народонаселення Японії у Токіо, у 1957 - Інститут Демографії Римського університету в Італії, у 1964 році - Інститут народонаселення Філіппінського університету в Манілі, у 1969 - Демографічний Інститут при Гетеборзькому університеті в Швеції.

І.Історія заснування Інституту.

Ідея заснування спеціалізованої демографічної установи обговорювалася спеціальною комісією із заснування Української Академії Наук під головуванням В.І.Вернадського у 1918 році в Києві. Результати її роботи відображені у "Збірнику праць Комісії для вироблення законопроекту про заснування Української Академії Наук у Київі" (Київ, 1919). Цей збірник містив "Записку про Відділ Соціяльних наук", складену членом комісії, відомим російським і українським економістом М.І.Туган-Барановським. Згідно задуму автора, Відділ Соціальних наук мав би поділятися на два "класи" - Економічний і Юридичний. При Економічному "класі" засновувалися два інститути:

1) для вивчення економічної кон'юнктури (при кафедрі теоретичної економії);

2) для статистичного вивчення населення України (при кафедрі статистики)[1].

У січні 1919 року директором другого інституту, що отримав назву Демографічного, був обраний "із правами академіка Соціально-Економічного Відділу" Микола Васильович Птуха, що незмінно керував установою до кінця її існування.

ІІ.Етапи діяльності Інституту.

Стан ведення дослідницької роботи в Інституті, тематика самих досліджень, сфера та умови діяльності установи не залишалися незмінними протягом всього часу її існування. Періодизацію діяльності Інституту, запропоновану П.І.Пустоходом[2], вважаємо цілком обгрунтованою, тому надалі будемо саме її дотримуватися.

Протягом першого етапу - 1918/19-1923 роки - об'єктивні умови, серед яких малочисельність персоналу, проблеми із налагоджуванням зв'язків з керівними державними статистичними органами, обмеження доступу до потрібних для досліджень матеріалів, відсутність асигнувань на придбання відповідної літератури і необхідного обладнання, не сприяли плідній і систематичній діяльності Інституту, суттєво звужували поле його діяльності. В цей час співробітники установи займалися збором і впорядкуванням наявних у Києві статистичних матеріалів по населенню України (тобто території дев'яти українських губерній колишньої Російської імперії), головним чином, довоєнного часу. Цим самим створювалася база для майбутніх наукових досліджень.

Другий етап - 1923-1926 роки - характеризується встановленням (тісного контакту" (як тоді підкреслювалося) із Центральними Статистичними управліннями УСРР і СРСР і появою коштів для ведення досліджень, що дозволило придбати значну частину необхідних матеріалів і літератури. Як і у попередні роки, багато уваги приділялося збору, критичному розгляду і науковій обробці статистичних даних по населенню України. У юридичному відношенні Інститут було підпорядковано ЦСУ УСРР.

Третій етап - 1926-1930 роки - був найсприятливішим для роботи Інституту. Суттєво зміцніла матеріальна база установи, вперше почали виділятися кошти на довготривалі наукові відрядження, зріс контингент працівників. Українізація, що розгорталася в той час, сприяла і розвиткові національної демографічної науки. Значно ширшою стала джерельна база досліджень Інституту і розширилося їх коло. Тепер вони стосувалися проблем відтворення населення України та європейської частини Росії з кінця XVIII cт. до 1920-х років. Паралельно велася інтенсивна бібліографічна робота.

Як бачимо, протягом перших трьох періодів Інститут серйозно займався повним спектром демографічних процесів у руслі ретроспективи. Розробки ці є найціннішими із наукової спадщини Інституту з точки зору вивчення вітчизняної демографічної історії. Надалі робота установи була направлена у дещо інше русло.

У 1931-1933 роках (це четвертий етап діяльності) Інститут за згодою (читай - за вказівкою) Держплану УРСР зосередив свою увагу на перспективних обчисленнях майбутнього населення та його статево-віковий склад, що вважалося необхідним для план